1 вересня 1939 року нацистська Німеччина напала на Польщу. Франція та Англія негайно оголосили війну інтервенту. За тиждень із хвостиком, 9 вересня Канада теж вступає у війну. З цього моменту економіка Монреаля була орієнтована майже виключно на військові потреби. Для громадян це також означало нормування повсякденних продуктів — масла, молока, м’яса, цукру, чаю, кави тощо. У кожного з’явилася своя продовольча книжка. З іншого боку, все це привело до того, що після останніх років кризи місто практично опинилося в ситуації повної зайнятості. Цей контекст, крім того, дуже посприяв значно активнішій участі жінок на ринку праці.
Відповідно повернення процвітання приносить попит на розваги. Театральне життя Монреаля в роки війни вельми строкате та насичене, а кабаре в місті дають яскраві та жваві вистави. Цьому бурхливому культурному життю сприяють військовослужбовці, які приїздять у відпустку до мегаполіса у великій кількості. Зворотною стороною медалі є повернення гральних закладів і будинків розпусти у великій кількості.
Навіть було так, що військове командування бувши занепокоєним високим рівнем венеричних захворювань серед солдатів, у січні 1944 року скликало представників муніципалітету на нараду, де останнім був поставлений ультиматум, або влада закриває заклади розпусти в районі «Червоних ліхтарів» або місто для військових буде закрито. Ця загроза з боку військових, якби вона була реалізована, мала б серйозні наслідки для економіки та репутації Монреаля. Тому 2 лютого всі публічні будинки дивним чином закриють свої двері одночасно, навіть без втручання поліції. Більш докладно про нічне культурне життя в Монреалі під час Другої світової війни читайте на montrealyes.com.
Нічне життя в Монреалі під час війни
Гамірне нічне життя Монреаля приваблювало всесвітньо відомих артистів, мільйони американських туристів і мешканців Монреаля, які прагнули відволіктися від війни, а тому бажали розваг.
У 1940-х і аж до 1950-х років Монреаль перебував на піку розвитку саме, як місто розваг. Нічне життя було настільки насичене, що Лілі Сен-Сір, відома американська стриптизерка, яка оселилася в Монреалі, порівнювала кожну ніч із Новорічною в Нью-Йорку. Усе це приваблює мільйони американських туристів до мегаполіса з його французьким характером, який заслужив у ті часи репутацію «маленького Парижу Америки».
Самі мешканці міста масово виходили на вулицю, щоб насолодитися всіма враженнями, які пропонував тогочасний Монреаль по ночах. А ще, починаючи з 1920-х до 1950-х років, монреальські ночі вібрували в ритмі кабаре. Світ вар’єте, у якому спочатку домінували американські, а потім французькі артисти, поступово перетворюється на простір навчання та експериментів для нового покоління артистів Квебеку й Монреаля.
Монреальські кабаре пропонують вар’єте, формулу, розроблену в Сполучених Штатах і Великобританії наприкінці ХІХ століття. Це різноманітні дії на сцені, включаючи співи, танці, акробатику, чаклування, жонглювання та комічні чи драматичні етюди.
Оркестр забезпечує атмосферу й дозволяє глядачам розслабитися на танцмайданчику між номерами. Щоб створити злагодженість вечора, церемоніймейстер представляв різні вистави, розважаючи публіку жартами, запозиченими в нью-йоркських чи голлівудських коміків.
Джаз — новий жанр
Деякі монреальські заклади спеціалізуються на новому жанрі — джазі. Музиканти, яких спочатку наймали для супроводу номерів в кабаре, несподівано стають родзинкою шоу завдяки своїм несамовитим віртуозним імпровізаціям. Монреальський район Літтл-Бургунді, який називають «Північним Гарлемом», де проживала велика темношкіра громада, є домом для кількох джазових клубів.
З 1930-х до 1950-х років Rockhead’s Paradise, перший клуб темношкірого бізнесмена з Монреаля, приваблював такі відомі імена американського джазу, як Луї Армстронг, Елла Фіцджеральд і Біллі Холідей. Протягом багатьох років Café Saint-Michel приймало, серед іншого, бібоп-оркестр Луї Меткалфа. А ще монреальські джазові клуби дозволяли місцевим музикантам, таким, як Оскар Петерсон і Олівер Джонс, практикувати свої музичні навички перед тим, як почати міжнародну кар’єру.
Французькі зірки в Монреалі
Загалом Друга світова війна дозволила налагодити тісніші зв’язки між Квебеком і Францією. Після війни такі великі французькі зірки, як Едіт Піаф, Моріс Шевальє, Шарль Трене, Ів Монтан і Ліне Рено, погодилися виступити в Монреалі. Деякі французи, навіть вирішили назавжди оселитися у Квебеку, зокрема, Гільда, Жан Рафа та Поль Бюіссонно. Інші зазнали в Монреалі перших своїх успіхів. Серед них був такий собі Шарль Азнавур.
Французькі канадці, чий рівень життя покращився після війни, усе більше насолоджувалися принадами Монреальських ночей. Їм подобалися розваги французькою мовою, які їм уже пропонували в театрі, на радіо, куди почали пробиватися місцеві зірки. Серед них актори радіороманів Жульєт Беліво та Гратьєн Геліна, які тріумфували на сцені ще в 1938 році — і ведучі Роджер Баулу та Жак Норман, який уже на початку 1940-х років пробував свої сили у вар’єте Монреаля, як ведучий, співак і артист, а пізніше виступав у Парижі та Нью-Йорку.
Французькі та квебекські артисти в Монреалі допомагають один одному, роблячи, так звані «капусники», змішуючи свої номери. Усе це відбувалось у святковій, феєричній атмосфері. Мало того, запрошені глядачі теж були залучені, беручи активну участь у виставах чи номерах. Або просто пробували свої сили, підспівуючи на сцені під час антрактів. Успіх був миттєвий. Це очікування та хвилювання, навіть породило популярну пісню у виконанні Жака Нормана Nuits de Montréal.
Посеред усього цього нічного життя, яке оживляло Монреаль у середині XX століття відтак і під час Другої світової війни, непомітно розвивалися місця, де гомосексуальні спільноти могли заявити про себе трохи відкритіше. Звичайно, запас свободи був невеликим у той час. Гомосексуалізм вважається серйозним збоченням, навіть психічним захворюванням.
Так думали, навіть прогресивні елементи в суспільстві, яке все ще було дуже патріархальним і консервативним. Якщо це не злочин сам по собі, то поліція часто переслідувала одностатевих партнерів за статтями Кримінального кодексу, які стосувалися розпусної поведінки, содомії й, перш за все, грубої непристойності — вельми розмитого й дуже еластичного поняття.
Війна війною, а дозвілля за розкладом
З усім тим, протягом Другої світової війни кабаре, бари, клуби та кафе були невіддільною частиною ландшафту мегаполіса. Монреальці й гості міста ходили від одного до іншого закладу в пошуках різноманітних розваг. Два перехрестя міста були ключовими для тих, хто хотів випити й подивитися шоу. Це перехрестя між бульваром Сен-Лоран і вулицею Сент-Катрін і рогом вулиць Сен-Антуан і де ла Монтань, яку тоді називали «Куточок».
У той час, як перше перехрестя в основному асоціювалося з кабаре, друге було більш відоме своїми джазовими мелодіями. Любителі вечірок мали можливість побачити, як провідні американські та європейські зірки виконували шалені номери на різних сценах міста. Завдяки своєму географічному розташуванню Монреаль вигравав від зовнішніх впливів, вносячи нові звуки, які надихали молодих виконавців Квебеку.
Джерела: