Аеропорт Сен-Губерт, поблизу Монреаля, розпочав свою роботу в 1927 році. Тоді, фактично, у передмісті Монреаля був побудований перший цивільний аеропорт Канади. Причому, він був спроєктований для приймання дирижаблів. Тут, навіть один із них пришвартувався, після трансатлантичного перельоту. Але на цьому епопея з дирижаблями завершилася.
Після цього аеропорт виконував роль авіапошти. Але потім розпочалася Друга світова війна, яка докорінно змінила призначення аеропорту Сен-Губерта. Він став важливою військовою навчальною базою та навчальним центром, який із часом перетворився на приватне управління та став аеропортом Монреаля. Але більш детально читайте на montrealyes.com.
Перше швартування
Початок місцевого аеропорту сягає 1926 року, коли Сен-Губерт був обраний фахівцями з Великої Британії для його будівництва. Британці мали просту мету й реальні плани, розвивати комерційні авіамаршрути між членами Британської імперії. Мова йшла про такі країни, як Індія, Австралія, Канада тощо.
Місцевість Сен-Губерту була відносно рівною та малопіщаною, що підходило, як для посадки літаків, так і швартування великих англійських дирижаблів. Причому дирижаблі були пріоритетним напрямком діяльності. На той час вважалося, що зовсім скоро дирижаблі витіснять усі інші способи мандрівок на довгі відстані, наприклад, із Великої Британії в Канаду.
Ба більше, влітку 1930 року сюди прилетів та вдало пришвартувався перший дирижабль R-100. Він перетнув Атлантику та прибув до спеціальної щогли, яку тут побудували коштом канадського уряду. На той час це була подія національного рівня. Відомо, що подивитись на це до Сен-Губерту прийшло не менше 40 тис. глядачів. Люди приїздили, не лише з Монреаля, а й з усієї Канади. Хто ж не хоче стати свідком історичної події, тим більше, що на дирижаблі тоді покладали не аби які надії.
Подія була настільки масштабною та значущою, що безпеку навколо Сен-Губерту забезпечували понад 600 військовослужбовців. Щогла, до якої мав пришвартуватись R-100 мала 60 метрів у висоту. Відомо, що дирижабль, вилетівши з Англії, подолав замалим не 4 тис. миль, здолавши цю відстань трохи більше ніж за 3 доби. Літальний агрегат знаходився в польоті майже 80 годин.
Після швартування, та всіх церемоній пов’язаних із цим, дирижабль ще залишався в Сен-Губерті протягом двох тижнів. Це дозволило привабити сюди понад 500 тис. цікавих глядачів, три тисячі із них, навіть змогли потрапити на борт літального апарату, оглянувши його інтер’єр. Відомо, що після зупинки в Сен-Губерті дирижабль R-100 направився до Торонто, де його чекала не менш захоплива зустріч.
Ці польоти мали тестовий характер, бо конструктори, як цього, конкретного дирижабля R-100, так і інших сподівалися, що вже скоро їх регулярно застосовуватимуть. Відтак літальні апарати курсуватимуть за маршрутом між Монреалем і Англією, перевозячи пасажирів та вантажі з Європи до Канади. Уже, навіть будували плани з приводу графіка руху — планувалося робити один рейс на тиждень. Та технічні негаразди, які супроводжували дирижаблі, не дали можливості цим планам здійснитись. Як відомо, вони літали за допомогою водню.
Проте аеропорт Сен-Губерт поблизу Монреаля продовжив працювати на Канадський уряд, у якості авіапоштової служби. Доставлення пошти авіасполученням було значно швидшим. Авіапоштова служба, яка діяла в регіонах Морісі, Кот-Нор та Абітібі, була розширена на район Монреаля. Відтоді пошта з Європи, що прибувала кораблем до Пуент-о-Пер, поблизу Рімускі, доставлялася до Сен-Губерта повітрям. Таким чином, аеропорт став частиною трансканадської поштової лінії, до якої входили такі міста, як Оттава та Торонто.
Початок Другої світової війни
Неабиякий вплив на аеродром Сен-Губерт справила Друга світова війна. Уже в 1941 році, аеропорт став військовою базою. Як і всі інші аеропорти Канади, його перекваліфікували на військову льотну школу. Навколо аеропорту побудували спеціальні будівлі для розміщення майбутніх пілотів із країн-членів Співдружності.
Загалом, приголомшлива ініціатива щодо навчання понад 131 тис. канадських та союзних льотних екіпажів під час Другої світової війни була великим загальноканадським проєктом. В ньому застосовували аеродроми, школи та інші навчальні заклади, деякі з них були побудовані з нуля, деякі, як Сен-Губерт, вдосконалені на основі чинних об’єктів.
До проєкту була залучена кожна провінція Канади, окрім Ньюфаундленду та Лабрадору, який, на той час, ще не був провінцією Канади. У підсумку завдяки плану підготовки повітряних сил Британської Співдружності було створено майже 200 навчальних та допоміжних закладів, розташованих майже в 150 громадах.
Що стосувалося Сен-Губерту, то наказ про створення школи був виданий 25 липня 1941 року. Натомість льотну школу на базі аеродрому було відкрито 1 вересня 1941 року. На навчання приймалися ті пілоти, які щойно закінчили початкову льотну школу.
У Сен-Губерті для них проводили поглиблену підготовку на багатомоторних літаках, після чого вже навчених пілотів розділяли залежно від того, на чому вони будуть продовжувати службу — на винищувачах, чи на бомбардувальниках.
Літаки для навчання
У Сен-Губерті для навчання, в основному, використовували літаки T-6 Texan, які виготовляла компанія North American Aviation. Вважалося, що ці навчальні моделі, є машинами підвищеної складності. T-6 Texan був американським одномоторним удосконаленим навчальним літаком, який так само використовувався, щоб навчати льотної справи пілотів Повітряних сил армії США та Військово-морських сил США.
Пізніше ці моделі літаків узяли на озброєння й у Королівських повітряних силах Канади та інших країнах Британської Співдружності, щоб готувати пілотів під час Другої світової війни. Розроблений North American Aviation, літак T-6 відомий під різними назвами залежно від моделі та чинних повітряних сил, які його використовували.
Що цікаво, Т-6 Texan залишився популярною бойовою моделлю літаків, який нині застосовується для показових польотів на авіашоу та інших показах. А ще цю модель використовують для імітації різних історичних літаків, до прикладу, японського Mitsubishi A6M Zero. За весь час було побудовано майже 15,5 тис. Т-6 Texan.
Сучасна історія аеропорту
У період свого розквіту як оперативної бази ВПС, Сен-Губерт приймав кілька ескадрилей реактивних винищувачів. Вони виконували завдання на таких моделях, як Vampire de Havilland, а пізніше CF-100. Так само тут розташовувалися дві ескадрильї Sabre резерву Королівських канадських ВПС та дві ескадрильї багатомоторних транспортних літаків.
До того ж у Сен-Губерті базувалася штаб-квартира Командування протиповітряної оборони Канадських ВПС, яка зараз служить штаб-квартирою мобільного командування. У 1990-х роках головну базу вивели з експлуатації Канадськими збройними силами, та скоротили до розмірів гарнізону.
Проте, Сен-Губерт продовжує використовуватися як аеропорт Монреаля. Навіть той жилий район, де нині живуть цивільні подружжя, залишається під контролем військових. Що правда, декілька будівель були передані місту, щоб у них розмістили поліційну та громадську адміністрації. Так само були переобладнані кілька ангарів, у них нині знімають кіно. А із залишених казарм та їдалень зробили комерційні приміщення, або знесли.
Джерела:
- https://rcaf.info/rcaf-stations/quebec-rcaf-stations/rcaf-station-st-hubert/
- https://www.t6harvard.com/harvard-types/t6-harvard-history-t6-texan-the-pilot-maker-canadian-car-and-foundry-t6/
- https://www.canada.ca/en/air-force/services/history-heritage/british-commonwealth-air-training-plan/training-establishments.html