Між 1939 і 1947 роками в Канаді працювала серія з двадцяти восьми таборів для інтернованих, та для військовополонених. Ці заклади були розташовані від Альберти до Нью-Брансвіка. За розміром вони були досить різні, тобто табір міг містити від кількох сотень до понад 12 тис. військовополонених. У таких таборах утримували німецьких військовополонених, як офіцерів, так і інших військовослужбовців.
Так само сюди потрапляли німецькі та італійські моряки торгових суден, а також інтерновані цивільні особи, що мали німецьке, італійське чи японське походження. Багато із цих закладів були переобладнані із чинних промислових та інших об’єктів. До прикладу, із целюлозно-паперового комбінату, санаторію чи державної лісової дослідницької станції, був і такий. Але були і спеціально побудовані заклади. Детальніше про те де тримали полонених та інтернованих у Монреалі та Квебеці читайте на montrealyes.com.
Структура таборів у Канаді
Після рішення Канади приймати військовополонених зі Сполученого Королівства в середині 1940 року, Міністерство національної оборони почало розширювати свою мережу таборів для інтернування. Такі табори спочатку позначалися літерними позначеннями — брали першу літеру найближчого міста чи населеного пункту.
Наприклад, табір R позначав табір у Ред-Рок, що в Онтаріо, тоді, як табір K знаходився в Кананаскісі, що в Альберті. Або табір позначений літерою S знаходився на L’île Sainte-Hélène в Монреалі, що у Квебеці.
Та після того, як кількість цих таборів у країні почала збільшуватись, у другій половині 1941 року літерні позначення були замінені системою нумерації. Номер табору тепер складався з назви військового округу, у якому він знаходився, та додаткової цифри. Наприклад, табір I, який облаштували на острові Іль-о-Нуа, став табором № 41.
Хай там як, але наплив в’язнів вимагав створення нових таборів, і серед обраних місць був форт Леннокс на острові Іль-о-Нуа, що в провінції Квебек. Цей форт розташований приблизно за сорок п’ять кілометрів на південний схід від Монреаля, на невеликому острові. Він мав довгу військову історію. Спочатку в 1759 році це місце укріпили французи, спеціально для захисту від вторгнення військ, що прибували вздовж річки Рішельє.
Та пізніше, між 1819 і 1829 роками британці збудували форт Леннокс, як засіб стримування від американського вторгнення. До слова, вторгнення звідси так і не відбулося, але в 1920 році форт був визнаний Національною історичною пам’яткою.
У роки, що передували початку Другої світової війни, у цьому місці було проведено деякі реставраційні роботи. Хоча, як з’ясувалося пізніше, вони мало чим допомогли, коли форт захотіли перетворити на табір для полонених та інтернованих осіб. Відтак для того, щоби привести його до потрібних стандартів знадобилося більш глобально модернізувати цю територію.
Однак тут стався певний казус, адже Міністерству національної оборони не дозволялося змінювати історичні особливості будівель та руйнувати чи переробляти будь-які елементи, що мають історичне значення. На щастя, багато чинних споруд у форті добре підходили для інтернування.
Хоча всередині форту було побудовано кілька тимчасових будівель. Так само навколо того, що було початковими бараками, які стали приміщеннями для в’язнів, було встановлено високі паркани, які обтягли колючим дротом. До того ж на кожному розі з’явилися вартові вежі та прожектори.
Перші біженці
Перші в’язні прибули до Квебеку на борту пароплава SS Sobieski 15 липня 1940 року. Усі 275 інтернованих були єврейськими біженцями, які втекли з Німеччини та оселилися у Великій Британії. Хоча вони й були біженцями, їх усе одно вважали ворожими іноземцями та згодом після початку війни інтернували в британські табори.
Очікувалося, що більшість із них незабаром буде звільнена, ба більше, після цього багато хто зголосився вступити до армії та воювати проти Німеччини.
У липні 1941 року табір переобладнали для утримання біженців, а службу охорони скоротилися до дванадцяти неозброєних чоловіків, завданням яких було підтримувати дисципліну та запобігати доступу цивільних осіб на острів.
В очікуванні звільнення багато біженців знаходили собі в таборі роботу. Усе це відбувалося в рамках «Програми робіт управління операцій з інтернування». В Іль-о-Нуа біженців працевлаштовували на підприємствах легкої промисловості, де вони плели камуфляжні сітки для військових потреб та займались сільським господарством.
Протягом наступних двох років у таборі № 41 серед біженців проводили опитування, з’ясовуючи, чи можна їх звільняти. У ході цих допитів так само з’ясовували, що вони хочуть: чи залишитись після звільнення в Канаді чи повернення до Сполученого Королівства. Дехто виказував бажання повернутись, їх зазвичай переводили до Сполученого Королівства, щоб вони мали можливість вступити до лав Британських збройних сил. Але були й ті, що вирішили залишитися в Канаді, щоб розпочати нове життя.
Закриття табору
Через поступове зменшення кількості біженців, до середини 1943 року потреба в таборі № 41 відпала, і влада готувалася до його закриття. Решту біженців, включаючи німців, австрійців, чехів та поляків, перевели до табору № 43, на острів Святої Єлени або до табору № 32, що в Галлі — у минулому окремому містечку, а наразі найстарішої частини міста Гатіно, що у Квебеці. У підсумку останні біженці покинули форт Леннокс на початку листопада 1943 року.
Після цього, відповідно до статусу цього місця, яке було Національною історичною пам’яткою, форт Леннокс був повернутий до довоєнного стану. У зв’язку із цим колючий дріт, прожектори, вартові вежі та інші тимчасові будівлі були демонтовані.
Приблизно через вісім років після закриття табору № 43, це місце почала обслуговувати Служба парків Канади, як Національну історичну пам’ятку форт Леннокс. Відтоді відвідувачі можуть оглянути форт, хоча програми та експозиції зосереджені в основному на його довоєнній історії.
Кілька будівель табору збереглися дотепер, зокрема, первісні казарми форту, які були під час війни приміщеннями для біженців. Так само залишилася офіцерська їдальня, яку переобладнали під табірну канцелярію. Збереглася місцева лікарня та вартова кімната, їдальня та комора вартових, до війни в цих приміщеннях були артилерійські склади, а в складі постачання табору, був місцевий магазин.
Частина монреальської історії
Загалом кількість таборів для інтернованих у Канаді під час Другої світової війни була предметом гарячих дискусій. Причому деякі джерела стверджують, що їх було до сорока, а більш надійні говорять про меншу кількість — двадцять шість. Між 1939 і 1947 роками Міністерство національної оборони створило постійні та тимчасові табори для інтернованих у двадцяти восьми місцях. У них утримувався різний контингент, як-то полонені, інтерновані, біженці.
До прикладу, тисячі японо-канадців були інтерновані в Британській Колумбії або переселені з неї, це робилося під керівництвом Міністерства праці, і переважна більшість цих інтернованих не підпадала під юрисдикцію Канадського управління інтернування. Однак кілька сотень японо-канадських чоловіків, переселених із Британської Колумбії, таки були переведені до таборів для інтернованих, де вони перебували під управлінням Міністерства національної оборони.
Джерела:
- https://anecdoteshistoriques.net/2013/07/25/les-camps-de-concentration-du-quebec-cicatrices-de-guerre/
- https://thecanadianencyclopedia.ca/fr/article/camps-de-prisonniers-de-guerre-au-canada
- https://museeholocauste.ca/fr/categories_objects/camps-dinternement-au-canada/
- https://powsincanada.ca/pows-in-canada/internment-camps/camp-41-ile-aux-noix/