Під час Другої світової війни на території Канади було створено двадцять шість таборів для інтернованих. Мета такого табору, в етимологічному сенсі, полягала в тому, щоб «вилучити» із суспільства певних осіб або групи осіб, яких суспільство вважає небезпечними або принаймні підозрілими. Критерії могли бути політичними, расовими, етнічними або соціальними. Можна сказати, що в таборах для примусових робітників, як правило, перебували люди, яких інтернували не за те, що вони зробили, а за те, ким вони були. Цілі інтернування були різноманітними: покарання, тероризування населення або ліквідація іноземців. Був такий табір під час Другої світової війни й на острові Сент-Елен, більш докладно про це читайте на montrealyes.com.
Табір для інтернованих S/43
У бежевій формі, з помаранчевою мішенню на спині, в’язні працюють у саду на острові Ронд. У 1940–1943 роках Монреаль був домівкою для військовополонених з острова Сент-Елен, а також цивільних, присланих Великою Британією. Музей Стюарта розповідає історію того часу, коли він був відомий як «Табір S/43», у формі гри-втечі.
«Заходьте і ставайте до стіни. Стули пельку!» Охоронець із кийком у руці, схоже, не жартує. І все ж він жартує. Ми щойно добровільно погодилися бути замкненими, щоб узяти участь у грі на втечу «В’язні табору S/43», яку Музей Стюарта пропонує відвідувачам протягом останнього часу. Наша група із семи осіб матиме рівно 45 хвилин, з камерою в руках, щоб розв’язати головоломки гри й звільнитися.
Натхненна реальними подіями, ця квест-гра запрошує вас у подорож історією острова Сент-Елен під час Другої світової війни. У 1940–1943 роках головна будівля музею, що використовувалася як військовий арсенал, перетворилася на табір для інтернованих. У той час, як Франція щойно потрапила до рук нацистської Німеччини, Італія Муссоліні розпочала війну проти союзників 10 червня 1940 року.
У той час Великобританія перебувала під тиском і прагнула уникнути будь-яких актів саботажу. Вона зміцнювала свою внутрішню безпеку радикальними методами, свавільно заарештовуючи й відправляючи до Канади та Австралії торгових моряків і німецьких або італійських цивільних осіб, підозрюваних, і було не так важливо, справедливо чи ні, у прихильності до нацистської або фашистської ідеологій.
7000 в’язнів
Загалом влітку 1940 року до Канади було відправлено 7000 в’язнів, яких ув’язнили в одному з 25 таборів для інтернованих, реквізованих федеральним урядом, у тому числі 9 у Квебеку та 11 в Онтаріо. Один із цих таборів був розташований трохи нижче мосту Жака Картьє. Він називався табір S/43. 400 італійців, яких там утримували, прибули з корабля «Етрік», третього корабля з в’язнями, який покинув Великобританію. Їх утримували там до 1 листопада 1943 року, коли табір закрили.
Історик Маріс Бедард, який написав дисертацію про табір S/43, пояснив, що навесні 1940 року, зіткнувшись із потрясіннями в Європі, Великобританія боялася, що ці люди піднімуть повстання або ще щось таке утнуть. Тому у Великій Британії не стали ризикувати, а просто інтернували цих людей. До слова в наш час саме дисертація історика Маріса Бедарда допомогла розробити гру втечі, яка зараз популярна в музеї.
Що ж стосується тих часів, то національна безпека мала пріоритет над індивідуальними свободами, і всі громадяни Італії та Німеччини, які іммігрували до Великої Британії протягом останніх 20 років, стали мішенню цього пріоритету. Деякі з них народилися тут, інші, навіть не говорили італійською, але це їм не допомогло й не врятувало. Навіть більше, було серед інтернованих багато щирих антифашистів. Хоча, якщо бути чесним до кінця, то були й такі в’язні, які заслуговували своєї непростої участі, адже вони були вельми войовничими.
Женевська конвенція
Влітку 1940 року Велика Британія відправила до Канади в один із 25 таборів для інтернованих не багато, не мало — 7000 інтернованих.
Серед в’язнів опинилися, навіть італійські та німецькі євреї. І вони певний час, поки цю плутанину розв’язували знаходились серед інтернованих. Через деякий час, звичайно все було роз’яснено й цим людям було надано статус біженців.
До слова прадід місцевого екскурсовода в Музеї Стюарта, Аріан Буске, сам був ув’язнений на три роки в таборі Петавава в Онтаріо, коли разом із сім’єю втік із Європи, щоб уникнути обов’язкової військової служби.
У цих таборах дотримувалися Женевської конвенції й умови утримання в’язнів були досить хорошими та поблажливими. У свідченнях того часу всі говорять про холод і сирість на острові Сент-Елен, але харчувалися ув’язнені дуже добре. Не в останню чергу, це було пов’язано з тим, що серед в’язнів було багато італійських кухарів. Ці люди так добре і смачно готували, що охоронці самі запрошували себе до їхнього столу. Однак позбавлення волі, часто несправедливе, а ще відчуження від сім’ї мали значні психологічні наслідки. Дуже часто люди після звільнення, навіть через багато років ніколи не говорили про той період їхнього життя.
Охоронці тут виглядали залякано, але могли дати пару корисних порад. Нині доказів участі Канади в Другій світовій війні збереглося дуже мало: кілька парканів із колючим дротом на острові Сент-Елен або такі свідчення, як біографія Джузеппе Джо П’єрі, одного з в’язнів табору S/43. Він виклав їх у книжці «Острів переміщених осіб: італійська». Це спогади шотландця про інтернування під час Другої світової війни.
Зберегти пам’ять живою
А загалом це досить непогано збережена таємниця, частково через те, що архіви не були доступні до кінця 1980-х років, а частково через те, що існує занепокоєння щодо інтернування цивільного населення. Це суперечить цінностям, які завжди відстоювала і відстоює Канада.
Існує кілька свідчень про спроби втечі. Хтось хотів зробити це у вантажівці Червоного Хреста, хтось шляхом риття тунелю або перепливши річку Святого Лаврентія. Жодна з них не увінчалася успіхом. До слова, сценарій сучасної гри якраз базується на спробі втечі 24 липня 1942 року, під час якої троє в’язнів скористалися купанням, щоб втекти. Та всього за кілька годин їх спіймали. А вже 25 липня 1942 року, під впливом спроби втечі своїх товаришів по нещастю, в’язні вдень також вирішують випробувати долю і втекти через тунель.
Нині розділившись на два табори, комуністів і лібералів, екскурсія вирушає на пошуки карти, що веде до тунелю, і ключа від камери, усе це знаходиться в колишніх туалетах в’язнів. Приглушене освітлення, наручники на підлозі, знову залякані охоронці — постановка ретельно продумана.
Любителі історії будуть у захваті від історичних елементів, включених у гру, включаючи копію листа в’язня та карту тунелю. Якщо ви фанат ігор про втечу, вас можуть трохи розчарувати головоломки, які можна було б трохи допрацювати. Однак великий навісний замок, який змусить вас покритись холодним потом, вражає. Що ж до сучасних охоронців, то вони не відмовляться від цукерочки в обмін на підказки. Деякі гравці, навіть заходять так далеко, що використовують усі наявні в них чари. Якщо пощастить, то вони спрацюють, або, можливо, в цей день просто охоронець буде добрий. Як, наприклад, наш сьогоднішній сторож. Попри всі свої застереження під час гри, він був дуже щедрим на підказки, що дозволило нам втекти у відведений час і повернути собі свою сучасність.