Уродженець Монреаля Кемпбелл Клаустон навчався в Королівському військово-морському коледжі в Дартмуті та з 1923 до 1925 року служив на кораблі HMS Montrose у Середземному морі. Після навчання в артилерійській школі, відомій як Whaley у Портсмуті, він став артилерійським офіцером, спочатку на судні HMS Capetown, а пізніше та HMS Delhi. Потім повернувся на HMS Excellent, як командир артилерійського підрозділу і прослужив майже шість років, з 1931 до 1937, аж поки в травні 1937 року не став командиром HMS Isis, що базувався на Мальті. Але відомим цей монреальський офіцер став після того, як здійснив свій подвиг у Дюнкерку, але про все по черзі на montrealyes.com.
Дитинство та навчання
Джеймс Кемпбелл Клаустон народився в Монреалі 31 серпня 1900 року. Хлопчик був старшим сином Вільяма Стюарта Клаустона та Евелін Кемпбелл. Його родина займалася комерцією, фінансовими операціями, а ще любила аматорський спорт. Так сталося, що ще у XVIII столітті його прадід прибув до Канади з Оркнейських островів, що в Шотландії.
Ще один цікавий факт — родичі Джеймса брали участь у першому організованому хокейному матчі на ковзанці «Вікторія» в Монреалі, який відбувся в березні 1875 року. Сестра Джеймса Клаустона, Едіт, була головною медсестрою в Канадському армійському медичному корпусі під час Першої світової війни, за що була нагороджена Військовою медаллю та Королівським Червоним Хрестом.
Що ж стосується Джеймса Клаустона, то він виріс у Пуент-Клері, де, навчався в школі Селвін-Гаус невдовзі після її заснування в 1908 році. Після закінчення Канадського коледжу він вивчав інженерію в Університеті Макгілла. Після чого сів на пароплав і покинув батьківщину, щоб вступити до Королівського канадського флоту.
До слова, він був не єдиним членом своєї родини, хто ходив у море. Один із його братів, а саме Вільям Стратфорд Клаустон, вступив до Королівського канадського флоту в 1926 році та командував кількома есмінцями під час Другої світової війни. Його наймолодший брат, Джон Клаустон, так само обрав путь до Королівського канадського військово-морського резерву в 1940 році. Джон загинув у бою через два роки.
А Джеймс Кемпбелл Клаустон у серпні 1923 року після завершення навчання в Королівському військово-морському коледжі в Дартмуті здобув звання молодшого лейтенанта.
Служба напередодні війни
У 1935 році Джеймс одружився з Гвінет Ліліан Вандерпамп. Його дружина хотіла завжди бути поряд зі своїм чоловіком, а тому подорожувала Середземним морем на торгівельних суднах, слідуючи за HMS Isis, кораблем яким командував Клаустон. Вона відвідувала Александрію, Стамбул і Галац. У вересні 1938 року жінка народила в Лондоні первістка. Сина назвали Дейн.
При цьому, попри пологи Гвінет повернулася на Мальту до чоловіка, коли Дейну ледь виповнилось шість тижнів. Та Абіссінська криза, яка призвела до вторгнення та анексії фашистською Італією Ефіопії, змусила молоду маму повернутися до Великої Британії.
Пізніше, в 1940 році, судно, яким командував Джеймс Клаустон перебувало на ремонті в доці, після того, як зіткнулося зі скелею біля узбережжя Норвегії, і командир Клаустон попросив командування дати йому якесь завдання на час ремонту, щоб чимось зайняти час. Відтак він став одним із десятка офіцерів, яких 27 травня капітан Вільям Теннант узяв із собою до Дюнкерка, щоб очолити евакуацію Британських експедиційних сил.
Кілька слів про цю операцію, або, як її ще називали «Дюнкеркське диво». Мова йде про масову евакуацію, а це понад 338 тис. солдатів союзників, причому переважно це були британські та французькі солдати, оточених німецькими військами в, так званій, «Дюнкеркській кишені» в 1940 році.
При цьому відбувалася безпрецедентна мобілізація сотень військових та цивільних суден. Попри залишення, при виході з оточення майже всієї важкої техніки, ця відчайдушна операція, що стала можливою завдяки героїчній обороні військ та мобілізації матросів і цивільного населення, мала вирішальне значення для продовження війни союзниками.
Дюнкеркська евакуація
«Дюнкерську операцію» очолював адмірал сер Бертрам Рамзі, вона мала тривати близько сорока восьми годин. Планувалося, що вдасться врятувати близько сорока п’яти тисяч військових. Відтак група Теннанта прибула на місце, та з’ясувала, що доки непридатні для використання через німецькі бомбардування, тому війська вантажилися з пляжів, що займало дуже багато часу.
Тоді Теннант вирішує, що можна скористатися двома довгими хвилерізами, які були побудовані для захисту викопаного каналу, що вів до доків. Один із них, який згодом отримав назву Східний Мол, був бетонним, оббитий зверху дерев’яним настилом. Він мав у довжину майже одну милю, при цьому був достатньо широким, щоби по ньому могли йти чотири людини одночасно.
Слід було дочекатись припливу, щоби пришвартувати судно. Офіцери поділили між собою частини хвилерізів, на яких мали керувати евакуацією. Джеймсу Клаустону дістався якраз Східний мол. Того вечора на пором Queen of the Channel завантажилося з молу майже тисяча чоловіків. Після чого стало зрозуміло, що саме мол є найкращим місцем для евакуації.
Рано вранці наступного дня всіх попередили, що більша частина кораблів має прибути саме до цього молу. Відповідальний керівник евакуації Джеймс Клаустон встановив сувору систему контролю, розмістивши людей біля підніжжя пірса та точок доступу до нього. Відступаючи військові були організовані в групи по п’ятдесят осіб, це дозволяло досить швидко пересуватися вздовж пірсу до корабля, що чекав. Команди віддавалися за допомогою мегафона. Клаустон голосом запрошував військових на пірс, коли кораблі були готові до завантаження.
Відтак лише того дня в Британію відправили більш ніж 18,5 тис. військових. Переважно люди вантажились на есмінці, якраз на Східному молі. До прикладу, лише есмінець Montrose перевіз 1200 військових та двадцять вісім поранених на носилках, а есмінець Sabre здійснив три рейси туди й назад. За годину з пірса вдавалося евакуювати до двох тисяч військових.
Німецька авіація здійснювала періодичні бомбування пірсів. Іноді це спричиняло паніку серед евакуйованих, вони намагалися бігти назад до берега, але офіцери на чолі з Джеймсом Клаустоном зупиняли їх, іноді за допомогою зброї, стріляючи в повітря з пістолета. Якщо мол отримував пошкодження, і дірки були достатньо широкими, щоб їх перестрибнути, їх латали дошками, і продовжували евакуацію. Було так, що одночасно завантажувалося до семи кораблів, які швартувалися у два або три ряди.
Хоча німецькі літаки продовжували атакувати пірси та кораблі, а німецькі війська, як очікувалося, от-от могли з’явитися в місті, завдяки таким офіцерам, як Джеймс Кемпбелл Клаустон щодня додому поверталося десятки тисяч чоловіків, причому приблизно дві третини з них — з молів.
Загибель героя
На жаль, сам Клаустон не дожив до завершення операції, у якій відіграв таку важливу роль. Протягом шести напружених днів він виконував благородну місію в Дюнкерку, бувши на той час начальником причалу. Клаустон вирушив із Дувра на моторному катері з морським офіцером та кількома моряками. З ними був другий моторний катер. По дорозі їх атакувала авіація, катер був пошкоджений. Командир Клаустон наказав людям на другому катері, втікали, поки їх не потопили, замість того, щоб його ратувати. Більше його ніхто не бачив.
Клаустон допоміг евакуюватися майже двомстам тисячам людей у найжахливіших умовах.
Джерела: