Так сталося, що один, досить короткий момент у своїй історії Монреаль був чотирнадцятою американською колонією. На зорі Війни за незалежність південні британські колонії хотіли заручитися підтримкою провінції Квебек. Попри те, що їхній задум був вельми невдалим, він усе ж дозволив поширити ідеї незалежності та свободи на території Квебеку. Відтак коли в 1774 році в Тринадцяти американських колоніях почалися протестні хвилювання, американські колоністи, навіть, звернулися до французького друкаря Флері Месплета, який жив у Філадельфії, з проханням сприяти поширенню їхніх ідей незалежності в провінції Квебек. Зі свого боку, британський режим теж хотів забезпечити лояльність своїх франкомовних католицьких підданих через Квебекський акт, що надавав франкоканадцям більше прав.
Оскільки з боку агітації все виявилось намарно, американці зіткнулися з очевидною байдужістю франко-канадців до прагнення до незалежності американських колоній, вони вирішили піти іншим шляхом та завоювати провінцію Квебек. Взяти штурмом Квебек Сіті американцям не вдалося, але в Монреалі вони досягли поставлених цілей. Місто було повністю покинуте англійцями, 12 листопада 1775 року, а тому стало легкою здобиччю американських борців за незалежність. Історики стверджують, що навіть губернатор Карлтон втік із мегаполіса на каное, перевдягнувшись селянином.
Протягом восьми місяців окупації американські поселенці тільки тим і займались, що хотіли «заразити» місцевих мешканців міста ідеями свободи й незалежності, і таким чином залучити їх до своєї справи. Для агітації навіть був залучений харизматичний Бенджамін Франклін, політичний діяч, один із засновників США, а також Флері Месплет, засновника Montreal Gazette, найстарішої щоденної газети Квебеку. Та мешканці міста не тільки не приєдналися до їхньої справи, але й англійцям вдалося повернути собі місто. Більш докладно про американо-канадську війну читайте на montrealyes.com.
Причини війни
Отже, не лише Монреаль міг стати американським, а і весь Квебек. Усе це стало можливим лише тому, що поселенці з Нової Англії повстали проти своєї батьківщини, проти Великої Британії. 13 листопада 1775 року мешканці Монреаля побачили вже другий марш армії загарбників їхніми вулицями за останні півтора десятка років. Американці, які розпочали бойові дії з британцями кількома місяцями раніше, дуже вже хотіли ознаменувати початок своєї революції, приєднанням до її учасників усього Квебеку.
У провінції велась неабияка політична агітація, так само як і в Тринадцяти колоніях, особливо після «зникнення» Нової Франції. У 1774 році всі ці політичні процеси значно прискорились, це сталося через Квебекський акт. Ця нова конституція, оприлюднена Лондоном, визначала офіційний статус католицької релігії в Канаді та розширювала територію провінції Квебек на південь від Великих озер. Багатий басейн для торгівлі хутром, цей регіон був справжньою золотою жилою для монреальських торговців.
Відтак, американці, які прагнули позбавитись залежності від своєї метрополії не придумали нічого кращого, як піти на Квебек із війною. Для початку, зібравшись у Філадельфії, Континентальний конгрес оскаржив це рішення Англії, намагаючись переконати канадців приєднатися до повстанського руху. Було надіслано кілька офіційних повідомлень із цього приводу в 1774, 1775 і 1776 роках.
Окупація Монреалю
А на додаток, до гучних запрошень, з кінця літа 1775 року були додані великі справи — американці вдерлися у Квебек. Конгрес застосував армію кількістю близько 2000 солдатів, 17 жовтня взяв форт Шамблі, а потім 2 листопада форт Сен-Жан, тим самим відкривши путь на Монреаль, який став його наступною метою. У відповідь 11 листопада в стінах міста, на place d’Armes, губернатор Гай Карлтон востаннє оглянув 150 солдатів британської гвардії. А вже в наступні кілька годин, саме в той момент, коли був складений акт про капітуляцію Монреаля, Карлтону таки вдалося втекти від американських патрулів. Він перевдягнувся в одяг селянина, сів на човен на річці й був такий.
Вторгнення Сполучених колоній до провінції Квебек почалося і закінчилося під командуванням Бенедикта Арнольда. 17 травня 1775 року він був першим повстанським офіцером, який командував вторгненням на канадську територію з метою захоплення британських боєприпасів у форті Saint-Jean-sur-Richelieu.
Що ж стосується безпосередньо Монреаля, то американським генералом, який узяв місто, був Річард Монтгомері. Воєначальник був так захоплений атакою, що не залишився в місті на зиму. Сповнений рішучості взяти Квебек, він почав переслідування Карлтона зі своєю армією, у надії об’єднати своє військо з підкріпленням із Мену під командуванням Бенедикта Арнольда. Усе мало статися, якраз перед столицею провінції.
Поразка під Квебеком
Водночас Арнольд проводив таємну й небезпечну операцію, проникнувши в провінцію Квебек річками Кеннебек і Шодьер. 8 листопада, після місяця виснажливого блукання лісами штату Мен і двох тижнів уздовж річки Шодьер, протягом яких йому таки допомагали канадці, які тут проживали, Арнольд і його люди теж з’явилися перед Квебеком.
Та якби там не було, останні спроби американців захопити Квебек не увінчалися успіхом. Ба більше, Річард Монтгомері загинув на чолі своїх військ під час штурму міста 31 грудня 1775 року. У цій же битві Бенедикт Арнольд був поранений. Після цієї невдачі у квітні 1776 року Арнольда призначили начальником гарнізону Монреаля. Він вітав трьох емісарів Континентального конгресу в Château Ramezay і керував кількома військовими операціями, спрямованими на протидію просуванню британських військ.
Кілька слів про цей культовий палац. З моменту свого будівництва в 1705 році Château Ramezay був місцем, яке завжди асоціювалося з владою, спочатку адміністративною, потім комерційною. Побудований, як приватна резиденція для Клода де Рамеза, губернатора Монреаля, Шато згодом вітав інтендантів Нової Франції під час їх візиту до міста. Компанія Compagnie des Indes, відповідальна за торгівлю хутром на континенті, розмістила там свої офіси з 1745 до 1760 року. Й от після завоювання Нової Франції Château Ramezay знову опинився в центрі політичних подій під час американського вторгнення 1775–1776 років.
15 червня 1776 року наближення британських військ змушує Бенедикта Арнольда залишити Château Ramezay і прийняти рішення покинути Монреаль. Бувши переслідуваним ворожими силами, його війська просунулися вгору по річці Рішельє і 26 червня досягли території Сполучених колоній.
Канадська невдача Бенджаміна Франкліна
Цікаво склалася доля Бенедикта Арнольда після цієї поразки. Спочатку численні його перемоги, як воєначальника, включно з перемогою 17 жовтня 1777 року під Саратогою, зробили його однією з головних фігур Війни за незалежність. Але через три роки, у вересні 1780 року, вважаючи, що Конгрес не визнав справжню цінність його військових талантів, Арнольд втік і приєднався до британських військ. Тому він став втіленням зрадника справи Об’єднаних колоній.
Так само не склалося в Монреалі й у Бенджаміна Франкліна. Його заклики не знайшли відгуку серед мешканців Квебеку. Кілька сотень осіб записалися в якості солдатів, але більшість канадців прийняли нейтралітет у конфлікті, який, здавалося, головно, зіштовхнув англійські колонії з їхньою батьківщиною. 11 травня 1776 року Бенджамін Франклін покинув Монреаль, випередивши всю Континентальну армію. Подейкують, що він був дуже розчарований і нібито заявив, що легше було б купити Канаду в англійців, ніж намагатися її завоювати.
Джерела: