Канадський корпус комісарів був заснований у Монреалі, Торонто та Ванкувері з 1925 до 1927 року. Корпус допомагав ветеранам Першої світової війни заново будувати своє життя після повернення з війни. У 1937 році Корпус був реорганізований у загальноканадський орган і надавав ветеранам привілейований статус працевлаштування, а згодом став, головно, займатися охороною федеральних установ. У 1945 році цій приватній некомерційній компанії було надано право першочергової відмови в контрактах на охорону будівель і об’єктів федерального уряду.
Згодом ця національна організація розширилася коштом жінок-ветеранів, сімей ветеранів і колишніх членів Королівської канадської кінної поліції. Канадський корпус ветеранів є показовим прикладом того, як можна на ділі піклуватися про ветеранів бойових дій, тим більше таких жорстоких та кровопролитних, як Перша та Друга світові війни. Більш докладно про вшанування ветеранів читайте на montrealyes.com.
День пам’яті
У 2018 році тисячі людей відвідали церемонію Дня пам’яті в Монреалі, через 100 років після перемир’я, яке призвело до закінчення Першої світової війни. 11 листопада об 11 годині ранку пролунав 21 гарматний постріл, після два вертольоти Griffon Королівських ВПС Канади пролетіли над центром Монреаля. Кілька сотень військових узяли участь у церемонії, яка тривала майже годину за температури нижче нуля та сильного вітру, під час якої до підніжжя меморіалу на Канадській площі було покладено 53 вінки.
Так відзначали ветеранів та їх подвиг. На церемонії були присутніми тогочасна мерка Монреаля Валері Планте, яка сказала, що вона особливо ставиться до цієї церемонії, оскільки свого часу працювала на меморіалі Вімі у Франції. Саме там воювали канадці під час Першої світової війни.
Мерка також наголосила на важливості пам’ятати всіх тих, хто втратив життя чи здоров’я в збройних конфліктах, маючи на увазі сім’ї, дітей, людей похилого віку, тих, хто втратив усе. До того ж вона додала, що треба робити все, щоб збройних конфліктів у всьому світі було якомога менше.
У церемонії взяли участь багато інших високопоставлених гостей, у тому числі канадська міністерка туризму, офіційних мов і франкофонії Мелані Жолі, лейтенант-губернатор Квебеку Мішель Дойон, а також дипломатичні представники Франції та Нідерландів. Численні мітинги та заходи були проведені по всій країні, щоб відзначити ветеранів жахливої війни, у якій довелося брати участь канадським військовослужбовцям і яка принесла стільки горя їм та їхнім родинам 100 років тому.
Канадський корпус комісарів
Але не лише церемоніальними заходами в Канаді й Монреалі вшановують ветеранів. Свого часу після закінчення Першої світової війни був створений Канадський корпус комісарів. На самому початку він був лише невеликою частиною нової системи професійної підготовки, розподілу землі та реабілітації, спрямованої на реінтеграцію ветеранів у суспільство.
Корпус був заснований 25 липня 1925 року. Тоді п’ятеро юристів Монреаля отримали федеральний дозвіл на запуск програми допомоги в працевлаштуванні для ветеранів. Цю ідею запропонував генерал-губернатор, Його Королівська Високість Герцог Коннотський. За зразок було запропоновано взяти Британський корпус комісарів, заснований ще в 1859 році в Англії. Мета полягала в тому, щоб допомогти ветеранам перейти до цивільного життя насамперед надаючи послуги безпеки.
Перший скромний підрозділ Канадського корпусу комісарів було створено в Монреалі, а потім інші підрозділи в Торонто та Ванкувері в 1927 році. Перші роки були важкими. Монреальський підрозділ проіснував недовго, швидко ставши бездіяльним. На початку 1937 року його було відновлено під тиском Міністерства пенсій та охорони здоров’я. У Британській Колумбії Асоціація ветеранів-інвалідів самостійно перетворилася на Корпус Британської Колумбії в 1927 році, не співпрацюючи з підрозділами Монреаля та Торонто.
Корпус під час Другої світової війни
Під час Другої світової війни багато членів Корпусу розпочали службу в різних підрозділах канадських збройних сил та інших організаціях, які забезпечували та обслуговували збройні сили Канади. Наприклад, Ветеранська охорона, яка забезпечувала безпеку військовополонених та військової інфраструктури насамперед збройових заводів.
Наприкінці війни Корпус лобіював федеральний уряд і домігся отримання права першочергового вибору (пізніше названого правом першочергової відмови) щодо послуг безпеки на державній службі. Тому федеральні департаменти повинні отримувати послуги охорони від Корпусу, який гарантує своїм членам якісні робочі місця та їх здатність служити уряду Канади.
У 1967 році штаб-квартира корпусу переїхала з Монреаля до Оттави, і розпочався період реструктуризації, яка мала допомогти пристосуватися до розширення організації. У 1970 році Жовтнева криза призвела до перегляду потреб у безпеці федеральних будівель, а також до розширення повноважень і навчання, пов’язаного з комісарами.
Корпус продовжує діяти, як приватна некомерційна організація, і тепер його члени включають не лише тих, хто безпосередньо брав участь у війні, але й усіх колишніх членів Збройних сил Канади, багато з яких виконували бойові завдання, бувши, наприклад, миротворцями, а також колишніх членів Королівської канадської кінної поліції.
Будинки ветеранів
І ще один приклад того, як В Канаді та Монреалі вшановували ветеранів, тих чи інших збройних конфліктів, або великих війн, у тому числі й найстрашнішої та найкривавішої війни минулого століття — Другої світової.
Квадратні будинки з двосхилими дахами — будинки для ветеранів були засновані в Монреалі в 1940-х роках. Під час Другої світової війни з масовим приходом робітників на фабрики та заводи військової промисловості нестача житла дуже впливала на можливість повноцінно працювати, наближаючи перемогу.
Щоб виправити ситуацію, в 1941 році федеральний уряд створив Wartime Housing Limited, компанію, уповноважену швидко будувати нове житло по всій Канаді.
Адже в таких великих містах, як Монреаль, багато будинків були переповнені, а деякі будівлі, які погано підтримувалися під час економічної кризи 1930-х років, загалом занепали. Основною задачею було розміщення працівників, які працюють на воєнних підприємствах. Відтак встановлювались ці будинки поблизу заводів, які, наприклад, виробляли боєприпаси.
Однак з 1944 року Wartime Housing Limited розпочала будівництво житла для сімей ветеранів, які повернулися додому після війни. Саме звідси й бере свій початок назва цього типу житла. Потреба в такому житлі, справді, була кричущою — сотні людей вийшли на демонстрацію у вересні 1946 року в Оттаві, вимагаючи будівництва будинків для ветеранів.
Торговці будівельними матеріалами Монреаля також опублікували заяву в Le Devoir, згідно з якою вони не могли ігнорувати, те що нація стикалася із серйозною проблемою забезпечення житлом ветеранів, яким канадці так багато чим завдячували.
27 квітня 1945 року муніципальна рада Монреаля ухвалила нову постанову, яка дозволяла компанії будувати будинки для ветеранів у Côte-Saint-Paul. У 1946 році Канадська іпотечна та житлова корпорація замінила Wartime Housing Limited. Пізніше приватні компанії будували будинки по сусідству на основі цих проєктів, а типова модель заміського житла, розвинулася саме з планів будинків для ветеранів.
Джерела: