На початку Другої світової війни Монреаль все ще відчував наслідки великої економічної кризи 1930-х років, яка призвела до хвилі безробіття та бідності. Та не дивлячись на все це, маючи у місті розлогий фінансовий сектор і добре розвинену промислову економіку, Монреаль все ж таки залишався найбільшим містом Канади та важливим центром економічної діяльності. Він також мав велику кількість робочих рук, а також стратегічні виробничі та портові потужності, розташовані на березі річки Святого Лаврентія. Все це сприяло тому, що урядові політики використали ці переваги, щоб задовольнити вимоги війни. А тому Монреаль дуже швидко став містом, яке перебуває у стані війни. Більше на montrealyes.com.

Військова промисловість

Під керівництвом федерального уряду заводи в Монреалі та його околицях виробляли обладнання, зброю та боєприпаси для канадських та союзних сил. Працівники таких компаній, як канадські Vickers, Noorduyn, потім Canadair, будували літаки. Заводи Canadian Pacific Angus виробляли різну іншу зброю, включаючи штурмові танки Valentine, тоді як Montreal Locomotive Works виготовляла танки Ram і Grizzly, а також самохідну гармату Sexton. Співробітники канадських Vickers і United Shipyards будували й ремонтували військові й вантажні кораблі. Інші фабрики й заводи виробляли інші необхідні товари, від уніформи до боєприпасів. Dominion Industries Limited у Вердені, розташованому недалеко від Монреаля, найняла тисячі людей і виготовила понад 1,5 мільярда патронів малого калібру для канадських бійців та її союзників. Промислові зусилля під час війни створили робочі місця та зменшили безробіття. Військова промисловість також приваблювала до міста шукачів роботи, збільшуючи попит на житло та сприяючи перенаселеності. 

Транспортний сектор

Після початку Другої світової війни Монреаль став ще більш важливим економічним центром, особливо у транспортному секторі. Адже все, що виготовляли для фронту, включно зі зброєю, транспортувалося автомобільним і залізничним транспортом, а також кораблями по річці Св. Лаврентія. Літаки, деякі з яких були побудовані на місцевих підприємствах, злітали та приземлялися в місцевих аеропортах.

Уряду почав все більше втручатись у повсякденне життя монреальців. У зв’язку з війною уряд контролював ціни та заробітну плату, а також норми споживання предметів першої необхідності, включаючи їжу. Пропаганда заохочувала людей переробляти та економити сировину, а також робити внески на підтримку військових, за допомогою таких програм, як облігації “Перемоги” та сертифікати військових заощаджень. Заходи цивільного захисту, включно з відключенням електроенергії та запобіжними заходами від повітряних нальотів, також були частиною життя на внутрішньому фронті. Норми безпеки призвели до цензури, яка вплинула на багато аспектів повсякденного життя, наприклад на газети, фільми та книги. 

Дискусії про призов

Важливе місце в Монреалі посіли дискусії про призов на військову службу. У 1940 році мера Каміллієна — Хоуда, було інтерновано за те, що він публічно порадив канадцям не вступати на службу. 

Монреаль і його околиці були домом для різних військових підрозділів, включаючи піхотні полки, артилерійські батареї та військово-морський резервний підрозділ. Монреальці служили в підрозділах свого міста, в інших армійських частинах, а також у Королівському флоті Канади, Королівських ВПС Канади чи Торговому флоті. Військовий персонал з інших регіонів Канади та інших країн-союзників також базувався в Монреалі або проходив навчання на флоті, армії чи військово-повітряних силах, розташованих у місті або навколо нього.