Навесні 1942 року уряд доручив канадським школярам збирати гумові відходи. Таким чином, маленькі монреальці отримали можливість зробити свій внесок у перемогу над фашизмом. Докладніше про це читайте на montrealyes.com.

Гумовий непотріб

А все почалося з того, що навесні 1942 року уряд забив на сполох. У зв’язку з війною були розірвані відносини з виробниками каучуку в Азії. Позбавлені сировини, канадці не знали як відновити виробництво найрізноманітніших гумових товарів. А відновлювати його було конче необхідно, починаючи від відновлення шин, гумових іграшок… і навіть шапочок для душу, щоб повторно використовувати їх у військовій промисловості. 

Саме для цього уряд зобов’язує всіх школярів Канади збирати гуму, як-от школярів Драммонда (нині Сент-Біб’ян) у Розмонті, які стали “офіційними збирачами гумових відходів”. Зібрані своїми рученятами булі у використанні гумові вироби, як то, шини, старе взуття та несправні ремені, вони приносили до складу, який був облаштований у їхній школі. Кожен тогочасний маленький школяр знав, що зі старої велосипедної шини робітники заводу можуть зробити електроізолятори для шести винищувачів. А бути причетним до побудови аж шести винищувачів то дуже почесно.

Під час Другої світової війни діти дуже часто отримували безоплатні квитки в кіно. Вони приносили шматки гуми, металобрухт, тваринний жир, і навіть свої іграшки, врятовані для пломеню військового виробництва, головне, щоб були металевими. 

Ваучери “Перемоги”

На кишенькові гроші молоді люди купують ваучери “Перемоги”, сподіваючись, як стверджується в рекламі кінотеатру “Маркіза імператриця”, на швидку перемогу та повернення близьких, які пішли на військове навчання або на фронт.

Треба сказати, що ідея з ощадними облігаціями не нова. Їхні предки, перші канадські ощадні облігації або облігації “Перемоги”, були створені ще під час Першої світової війни. На той час канадський уряд мав лише обмежені податкові повноваження. Але, намагаючись повноцінно фінансувати військових і їх зусилля, уряд хотів запозичити грошей з кишень платників податків. Продаючи облігації “Перемоги”, держава швидко отримувала гроші, а покупець отримував пільговий відсоток у розмірі 5,5% від своїх інвестицій протягом 20 років. 

В той час для Канадського уряду війна була справою кожного, від мобілізованих солдат до маленьких дітей.

Урядова пропаганда

До того ж ще слід зауважити, що у 1942 році в Канаді було неспокійно, адже тут щойно завершився референдум. Від дня його завершення минуло кілька днів, а результати плебісциту були не втішними для мешканців Квебеку.  Згідно з всенародним референдумом 63,7% канадців висловилися за призов. Але це не сподобалося мешканцям Квебеку, які в основному були проти цього (71,2%).

Але ці молоді хлопці, що збирали гумовий непотріб, і про це, можна впевнено говорити, навряд чи добре зналися на новинах. Вже кілька років, день за днем, ​​війна була всюдисущою і неминучою темою навіть для малих дітей. У газетах і на радіо журналісти повідомляли про загрозливу присутність ворожих підводних човнів біля річки Св. Лаврентія. Не забували називати й знамениту U-553, яка потопила аж два судна постачання 11 і 12 травня 1942 року біля узбережжя Гаспе. А деякі маленькі монреальські хлопчики й дівчатка, яким на той час було близько 6-8 років, іноді вірили в те, що Адольф Гітлер зможе завоювати Канаду і що всі повинні будуть розпочати говорити, тут у Монреалі, німецькою мовою. Тому канадська урядова пропаганда військових зусиль була дуже доречною й мала багато впливів на мешканців міста. І на дітей у тому числі які не лише допомагали державі й військовим, але й дбали про екологію, збираючи гуму.