Понеділок, 5 Грудня, 2022

Топ-5 найгірших мерів Монреаля

За час існування Монреалю в його історії були присутні різні мери. Деякі з них змогли залишити про себе гарну згадку, інші – назавжди заплямували свою репутацію та викликали негативні емоції у містян. Далі – на сайті montrealyes.

Як не дивно, але більше цікавості викликають саме мери, що змогли відзначитися негативними вчинками. Для того, щоб усі дізналися більше інформації на цю тему, ми склали список тих очільників Монреаля, які провинилися найбільше перед містом і його жителями. 

Жан Доре (1986-1994 рр.)

На п’ятому місці в рейтингу найгірших мерів Монреаля за всю історію опинився Жан Доре, який займав пост мера у 1986-1994 рр. Він відомий як один із засновників Руху громадян Монреаля (Montreal Citizens Movement) – політичної партії в Монреалі, що проіснувала до 2001 року. Доре став лідером цієї партії у 1982 році й тоді ж вперше був обраний кандидатом від МСМ на посаду мера.

Але дібратися до крісла мера Жан Доре зміг лише в 1986 році, коли Жан Драпо пішов у відставку після тривалого керівництва Монреалем. Не можна сказати, що діяльність Доре при владі була цілком негативною, але він припустився серйозних помилок, які не дозволяють внести його до переліку кращих мерів міста.

Серед вагомих позитивних зрушень при Жані Доре варто відзначити:

  • Оновлення Старого порту та парків, пляжів на острові Святої Єлени за сучаснішими стандартами;
  • Відкриття площі Емілі-Гамлен, площі Шарля де Голля та музею археології в Пуент-а-Кальєр (Pointe-à-Callière Museum);
  • Будівництво першої мережі велосипедних доріжок.

Але гарні вчинки та рішення мера Доре тьмяніють перед його серйозними помилками. По-перше, він відмовився виплачувати величезний муніципальний борг Жана Драпо, який сягнув 1 мільярда американських доларів.

По-друге, його критикували за слабку політику стосовно міських службовців. Доре ніяк не міг знайти з ними спільну мову й постійно сварився за контракти.

По-третє, і це, мабуть, найголовніший промах Доре на посаді мера, він став головною відповідальною людиною за скандал з районом Овердейл. Йдеться про те, що мер погодився на пропозицію забудовників щодо знесення цілого кварталу в Монреалі й виселення орендарів з низьким рівнем доходу, аби в тому районі побудували великий кондомініум. У результаті цього рішення було знесено багато будівель вікторіанської епохи. Крім того, без даху над головою опинилося понад 80 мешканців міста. Обіцяний кондомініум не будувався цілими десятиліттями, там знаходилася велика автостоянка до 2015 року, коли нарешті розпочалося будівництво.

Зважаючи на все це, Жан Доре справедливо посідає 5 місце в рейтингу найгірших мерів Монреаля.

Дені Кодер (2013-2017 рр.)

Наступну позицію в рейтингу обіймає 44-й мер Монреаля Дені Кодер (фр. Denis Coderre). Він був федеральним політиком цілих 16 років, поки не вирішив балотуватися в мери Монреаля. Він був кандидатом від Ліберальної партії та за час своєї політичної діяльності до поста мера перебував на посаді міністра по справах громадянства та імміграції, Президентом Таємної ради королеви, федеральним представником у справах метисів та індіанців без статусу тощо.

Кодер став очільником міста у важкий період, коли Монреаль оговтувався від численних епізодів корупції та зловживань. Він обіцяв повернути місту спокій і зробити так, щоб жителі ним пишалися, але реалізувати свої обіцянки так і не вдалося.

Найбільшою провиною Кодера як мера Монреаля стало його рішення скинути 8 мільярдів літрів неочищених стічних вод у головну водну артерію міста – річку Святого Лаврентія. Причиною цієї події стала необхідність ремонту очисної системи. Цей інцидент залишився в пам’яті всіх монреальців як акт заподіяння величезної шкоди навколишньому середовищу. Мера критикувало не лише звичайне населення Монреаля, але й численні міські організації та товариства з охорони довкілля.

Також гнів жителів викликала негативна ситуація у 2017 році, пов’язана з перегонами на електромобілях «Формули Е». Тоді вулиці міста були закриті на кілька тижнів, що завдавало населенню великої шкоди та дискомфорту.

Окрім того, мер Кодер запам’ятався і скандальною забороною пітбулів у Монреалі. Таке рішення було прийняте місцевою владою після трагічного випадку, коли жінку загризла на смерть собака цієї породи. Тим жителям, у кого вже був такий собака, довелося отримувати спеціальний дозвіл. Але ті монреальці, які хотіли собі завести такого собаку вже не могли цього зробити. Мер прокоментував цю заборону, стверджуючи, що він відповідає за всіх жителів міста та має турбуватися про їхню безпеку.

Тобто Дені Кодер цілком логічно займає своє місце в рейтингу та здобуває славу людини-ненависника собак і шкідника для навколишнього середовища.

Майкл Еплбаум (2012-2013 рр.)

Наступним мером, який відзначився сумними для Монреаля подіями, є Майкл Еплбаум, який перебував на своїй посаді лише 7 місяців. Це був англомовний мер міста, яких за всю історію було дуже мало.

Зробити якихось позитивних дій при владі Еплбаум не встиг, оскільки йому було пред’явлено 14 звинувачень у корупції, шахрайстві, змові та зловживанні довірою. Він був заарештований спеціальним підрозділом по боротьбі з корупцією.

Річ у тім, що колишній мер вимагав готівку за те, щоб конкретні будівничі проєкти були схвалені його адміністрацією. Врешті-решт суд Квебеку визнав його винним у вісьмох звинуваченнях. Під час зачитування суддею вироку 53-річний Майкл Еплбаум втратив свідомість. Йому дали деякий час для відновлення сил і він все ж таки зміг до кінця вислухати рішення судді.

У 2017 році Еплбаум отримав умовно-дострокове звільнення завдяки тому, що висловив каяття в своїх злочинних діях після двох місяців ув’язнення.

Тому мер-корупціонер опиняється на третій сходинці рейтингу найганебніших мерів Монреаля.  

Жеральд Трембле (2001-2012 рр.)

На другому місці опинився Жеральд Трембле – юрист, бізнесмен, політик, який керував містом понад 10 років. Його політичний шлях розпочався у 1989 році, коли його обрали до Національної Асамблеї Квебеку. У 1996 році він покинув політику й повернувся до неї після п’ятирічної паузи.

Виконуючи роль лідера Союзу громадян Монреаля (пізніше він став просто Союзом Монреаля), він балотувався в мери міста у 2001 році. Трембле отримав бажану перемогу на виборах, відсунувши на другу позицію мера П’єра Бурка. Це була не єдина його перемога. Він також зміг перемогти в перегонах 2005 і 2009 рр.

Не варто приховувати, що фінансове становище в Монреалі за часів головування Жеральда Трембле покращилося. Його адміністрація вдосконалила механізми громадських консультацій, а також прийняла декілька інших позитивних рішень для міста.

Однак, як виявилося пізніше, Жеральд Трембле став одним із найкорумпованіших мерів Монреаля. У 2006 році його розкритикували через те, що захотів змінити назву Авеню дю Парк (Avenue du Parc) на Авеню Роберта Борасса (Avenue Robert-Bourassa) на честь колишнього прем’єр-міністра Квебеку без консультацій з громадськістю. Але після того, як він втратив підтримку сім’ї Борасса в цьому питанні, він відмовився від цієї ідеї, заявивши, що зрозумів усю важливість громадської думки.

Також Трембле отримав хабаря, щоб відстрочити будівництво в місті, але найбільша несподіванка була попереду. Один із колишніх організаторів партії, лідером якої був Трембле, заявив, що партія проводила незаконні фінансові операції з мафією й мер про це добре знав. Прямих доказів зв’язку очільника Монреаля з мафією не було, але він після цього скандалу вирішив покинути пост після 25 років діяльності в політиці.

У ході вивчення деталей цієї сумнозвісної історії випливло ще декілька негативних подій, які сталися під керівництвом Жеральда Трембле. Тому він, зважаючи на всю цю інформацію, посідає друге місце в рейтингу.  

Жан Драпо (1954-1957, 1960-1986 рр.)

Ніхто не стане сперечатися з твердженням, що Монреаль такий який він є – це заслуга Жана Драпо. Без нього та його бачення цього міста воно б залишалося звичайним портовим містечком без особливих рис та індивідуальності. Але величезні витрати Драпо та його корупційна політика не дають змоги віднести його до кращих мерів Монреаля. Тому він посідає першу сходинку в рейтингу найгірших очільників цього мальовничого канадського мегаполіса.

За 29 років перебування Жана Драпо на посаді мера встигло змінитися сім прем’єр-міністрів і дев’ять прем’єрів Квебеку. За час керування Монреалем Драпо не приділяв достатньо уваги таким питанням як боротьба з забрудненням навколишнього середовища та міське планування. Але найвідоміший промах авторитарного мера – це будівництво Олімпійського стадіону до Олімпійських ігор 1976 року.

Драпо передбачав кошти на будівництво стадіону в розмірі 120 мільйонів доларів, але на ділі виявилося все інакше, ніж гадалося. На будівництво було витрачено понад 1 мільярд доларів, не рахуючи вежу Олімпійського стадіону, яка стояла незакінченою до 1987 року. Тому мера звинуватили в шаленій витраті коштів і корупції під час будівельних робіт. На погашення боргу Драпо Монреаль витратив близько 30 років.

Крім того, під час його політики розчищення нетрів у Монреалі було витіснено чимало бідних для того, щоб звільнити місце й побудувати там хмарочоси та торгові центри.

Отже, зважаючи на всі позитивні та негативні сторони в політиці того чи іншого мера, можемо зробити висновок, що в історії Монреаля вистачало недобросовісних очільників. У п’ятірку найгірших мерів цього канадського міста врешті-решт ввійшли Жан Доре, Дені Кодер, Майкл Еплбаум, Жеральд Трембле та Жан Драпо. 

.,.,.,.