Як відомо, Самюель де Шамплен, французький і канадський мореплавець, який є засновником Нової Франції, зокрема міста Порт-Рояль в Акаді та міста Квебек, зробив його головним в регіоні з досить простої причини. Бувши ще й військовим він розсудив, що Квебек буде суттєво легше захищати, якби на нього був напад. І це, звичайно, не єдина причина. До слова, у 1611 році Самюель Шамплен, відвідав і Монреаль, вірніше острів де він був заснований через 31 рік. Давши деякі розпорядження з будівництва, назвавши сусідній острів на честь своєї 12-літньої дружини Олени, Шамплен забрався геть, надавши можливість заснувати Монреаль Полю Хомедею де Мезонневу і Жанні Манс. Можливо саме в ті часи й зародився той дух суперництва між Квебеком і Монреалем, який триває до нині. Про те, як Монреаль прагне відібрати у Квебека звання головного міста регіону та яким коштом він хоче це зробити читайте на montrealyes.com.
Як все починалося
Що ж стосовно причин вибору Шамплена на користь Квебеку. Завдячуючи географічному розташуванню місто виконувало роль шлюзу на річці Святого Лаврентія. Шамплен також взяв до уваги, що Квебек був ближче до судноплавних шляхів, а отже, і до Франції.
До всього того, на той час річка Святого Лаврентія не була судноплавною, і щоб продовжувати по ній рух повз озеро Сен-П’єр, треба було мати плоскодонного човна. А Монреаль на той час був безлюдним островом на нічийній землі через набіги ірокезів, та інших ворогів французів, союзників англійців. Відтак станом на першу половину XVII століття Квебек був безсумнівно кращим вибором.
Після укладення миру з ірокезами та їхніми союзниками, мова про Великий Монреальський мир 1702 року, Монреаль, розташований у місці злиття річок Святого Лаврентія та Оттави й більш центральний стосовно решти Канади, став природним місцем для торгівлі хутром.
Так було і за часів англійського правління після 1760 року, а під час промислової революції ця перевага посилилася завдяки відносній близькості Бостона і Нью-Йорка, з якими Монреаль утворював торговельний маршрут з півночі на південь. Як наслідок, Монреаль швидко ставав канадською метрополією і навіть був столицею Об’єднаної провінції Канади до того, як у 1849 році згорів парламент. Нарешті, будівництво Великої магістральної залізниці в 1867 році відіграло вирішальну роль у заснуванні сучасної Канади.
Слід також зазначити, що завдяки масовій британській та ірландській імміграції Монреаль до ХІХ століття став переважно англомовним містом. У Квебеку ситуація була іншою, але там все ще існувала значна англомовна меншина через суднобудівні корабельні, найбільші в Канаді.
Розвиток Монреаля у ХІХ столітті
Але з часом ситуація почала змінюватись. Монреаль розвивався досить швидкими темпами спочатку завдяки торгівлі хутром, яке експортувалося до Європи для потреб буржуазії. Через два століття розвиток цієї діяльності створив місто з 45 000 мешканців. На початку ХІХ століття острів Монреаль вже складався з кількох сіл навколо міста.
Його розташування як річкового перевального пункту, обов’язкових та дуже зручних воріт до Канади, визначило його призначення протягом десятиліть індустріальної ери. Протягом 1830-х років Монреаль витіснив Квебек, щоб зайняти місце головного центру колонії, але Торонто вже розвивав комерційну діяльність із Західною Канадою.
Потім відбулось те, що, напевно, найбільше вплинуло на лідерську роль Монреаля. У 1851 році, завдяки поглибленню озера Сен-П’єр, порт Монреаля став океанським портом Канади. Протягом 70 років, з 1860 до 1930, Старий Монреаль був найважливішим економічним центром країни. Що правда криза 1929 року ознаменувала кінець цього золотого віку для його 820 000 мешканців.
У той час як місто пройшло через ХІХ століття під знаком зростання, підтримка багатьох безробітних включала громадські замовлення, які сприяли й сприяють іміджу Монреаля сьогодні: серед таких шале Бельведер на горі Рояль і Ботанічний сад. У міжвоєнний період Монреаль ще дещо залишався фінансовим центром Канади, але його імідж був зіпсований. Квартал Червоних ліхтарів, район нічного життя та проституції, звичайно сприяв розвитку туризму, але того туризму, який не йде на користь іміджу міста.
Вплив Другої світової війни
Після Другої світової війни у місті інтенсивно почав розвиватися транспорт, що навіть порушило міжнародні торгові відносини. Так у 1941 році було відкрито аеропорт Дорваль, який разом з автодорогами розпочав домінувати у торгівлі та витісняти судна та потяги, які менш підходять для континентальних і міжнародних подорожей. Однак Монреаль створив, а потім і розвинув концентроване центральне місце завдяки транспортуванню вантажів і осіб, які входили та виходили через порт і станцію. Таким чином, центральний простір Гавру був серцем міста.
Проєкт трансконтинентальної залізниці ХІХ століття поступився місцем проєкту XX століття — Трансканадському шосе, символу національного об’єднання. Автосполучення, а тим більше повітроплавання захопило Монреаль. Це ті галузі де центруються та стандартизуються. Але при тому почали пригнічуватись ремесла, торгівля та сімейне виробництво на користь виробничих ланцюжків та їхніх брендів, які рекламуються засобами масової інформації. Залишення центру Монреаля стало вельми красномовним, оскільки в той самий час третинна діяльність буквально вибухає та відновлює покинуті а, отже, недорогі площі.
Будівництво 150 000 м² офісів на площі Віль-Марі наприкінці 1950-х років зацікавило міжнародних інвесторів, які бачили в ньому відгомін паризького району Ла Дефанс, який уявили в той самий час, але побудували кількома роками пізніше. Концентрація нерухомості заспокоює бренди, які хочуть демонструвати себе поряд з іншими престижними марками й таким чином створюють синергію відомості. До слова Торонто дуже вдало наслідуватиме цей приклад із Eaton Center.
Найпридатніше для життя місто
Монреаль все ще залишається найбільш густонаселеним містом Канади з майже 1 200 000 мешканців у 1950-х роках, але Торонто поступово стає справжньою економічною метрополією, зокрема з відкриттям морського шляху Святого Лаврентія, який з 1959 року проходить за межі порту Монреаль. Океанські кораблі можуть доходити аж до Великих озер. Тоді Старий порт був поступово залишений на користь об’єктів на сході острова Монреаль, які використовували контейнерні технології. У XX столітті відбулася індустріалізація Квебеку, що сформувало економічні відносини зі Сполученими Штатами на шкоду Великій Британії.
У 1960-х роках урбанізація Монреаля переповнила острів у той час, коли імміграція була більш диверсифікованою з прибуттям грецького, португальського, азійського та латиноамериканського населення, а чимраз більша міжнародна мобільність капіталу сприяла зміні масштабу в центрі міста.
Все це розгортання відкриває шлях до безпрецедентної динаміки міського оновлення саме тут. Мова про культурний центр Place des Arts, який було урочисто відкрито в 1963 році, або Place Ville-Marie, який став першим справжнім хмарочосом міста і найвеличнішим комплексом будівель у Співдружності. Будується підземне місто, яке створює можливості для розвитку, якими площі Бонавентури та Вікторії скористаються для створення бізнес-міста.
Саме так Монреаль ставав знаним мегаполісом, складав конкуренцію, як Квебеку, так і Торонто у XX столітті. Не дарма в 1990 роках разом із Мельбурном і Сіетлом-Такомою він посів перше місце серед ста міст найпридатніших для життя на планеті.