У середині XX століття Монреаль був відомий своєю індустрією розваг. Але в той самий час у місті збагачувався цілий таємний світ організованої злочинності. Той світ, який жив під прикриттям гламурного блиску Монреаля, досить непогано почувався, отримуючи неабиякі прибутки від продажу алкоголю, торгівлі наркотиками, збройних пограбувань та проституції. Склався такий собі симбіоз двох світів. Тому що весела вечірка легко може призвести до порушення, особливо в мегаполісі, відомому як місто задоволень, де поліція була досить толерантною. Про випадок вбивства одного з відомих місцевих гангстерів, короля злочинного світу Монреаля серед білого дня читайте на montrealyes.com.
Нічний Монреаль — дві сторони медалі
У період 1940–1950 років Монреаль, великий комерційний мегаполіс, також був осередком незаконної торгівлі алкоголем і наркотиками. Проституція та азартні ігри перетворилися на справжню індустрію, живлячи пристрасті туристів, переселенців і резидентів. Уся ця економіка збагачувала підпільний світ, який ще був мало відомий жителям Монреалю. Мова про світ організованої злочинності.
Тоді, у середині XX століття Монреаль дуже цінували за його божевільні ночі розваг та веселощів. Але так само місту діставалось за його злочинний світ, який діяв абсолютно безкарно. Тому зовсім не дивно, що місто переживало в ті роки великі потрясіння.
Так само в той період, коли багато монреальців і гостей міста насолоджувалися хвилюванням від «монреальських ночей», інші були стурбовані дуже помітною присутністю проституції, азартних ігор тощо. А із часів Другої світової війни, взагалі, розгорівся скандал навколо «панівної аморальності», і багато хто вказував на поліцію, яка, здавалося, мало робить для забезпечення порядку та порядності. Чи могли поліціянти дозволити себе розбестити організованій злочинності? Якщо й так, то чи зміг хтось це встановити та довести? Мова про політиків, аж до найвищих рівнів адміністрації Монреаля. Чи, можливо, в них теж були зв’язки зі злочинним світом та взаємні інтереси?
У міру того, як у ЗМІ спалахували скандали, громадяни мобілізувалися, вимагаючи виправлення моралі та повного очищення від такої муніципальної політики. Вони закликали до публічних розслідувань, щоби пролити світло на корупцію, яка могла перетворити Монреаль на «відкрите місто» для злочинців.
Король злочинного світу Монреаля
Ця ситуація не могла, у підсумку, не привести до трагедії. Саме така розігралася в липні 1946 року прямо серед білого дня у центрі міста. Відомого гангстера Гаррі Девіса вбили серед білого дня в центрі Монреаля. Це було нечувано. Звістка про вбивство мафіозі поширилася блискавично. Місцева газета The Edge пише, що вбито беззаперечного боса всіх пороків у місті й що вбитий був беззаперечним королем злочинності. І скрізь чорно-біла фотографія — крупним планом погруддя чоловіка в костюмі та краватці.
Єврей румунського походження, Гаррі Девіс прибув до Монреаля в 1908 році. Він досить швидко вирішив для себе чим буде займатись у місті й, як зароблятиме на життя. Девіс обрав незаконний шлях, як писали, для того, щоб вижити. Окрім контрабанди алкоголю, торгівлі наркотиками, збройних пограбувань та проституції, він займався азартними іграми та нелегальними ставками.
У 1930-х роках Гаррі Девіс, як виявилось, прийняв одне з найгірших рішень у своєму житті: він об’єднав зусилля з контрабандистом Чарльзом «Чарлі» Фейгенбаумом. Парочка зайнялась торгівлею героїном і кокаїном, яка проходила через порт Монреаля. У 1933 році поліції вдалося загнати поплічників у кут, і в обмін на більш м’який вирок Фейгенбаум викрив своїх спільників. Після короткого судового розгляду та через переважну кількість доказів Девіса засудили до 14 років ув’язнення та 10 ударів батогом. Наступні 12 років він провів у в’язниці Сен-Венсан-де-Поль. Проте зв’язки з «колегами по бізнесу», або простіше кажучи з незаконним світом збереглися. Благо його в тому світі поважали, при чому дедалі більше.
Звільнення з в’язниці
Після звільнення з в’язниці в 1945 році Девіс відкрив власну гральну кімнату на Стенлі-стріт, 1244, поблизу Сент-Катрін-стріт, за два кроки від готелю Віндзор. Окрім ставок на перегони, клієнти могли зіграти в блекджек, рулетку, баккару та знаменитий «бичок».
Гаррі Девіс швидко зарекомендував себе як «Король гри». Його називали «Король підземного світу» Монреаля. Він використав свій вплив і свої зв’язки, щоб купити прихильність та мовчання поліції, яка погрожувала закрити його гральний будинок. Таким чином він стає «людиною на межі» злочинного світу, тобто збирає призи — вершки з незаконних азартних ігор букмекерської контори в обмін на охорону поліції.
Однак усе рано чи пізно закінчується. Так і тут, правління Гаррі Девіса було недовгим, оскільки приблизно через рік, 25 липня 1946 року, його вбив колишній дилер, на ім’я Луї Берковіц. Усе почалося з того, що Берковіц, він же Джо Міллер, захотів відкрити власний гральний дім. За дозволом він звернувся до свого колишнього боса, та отримав від Девіса відмову. Він вимагав за роботу 20 % його прибутку, Берковіцу це, звісно, не сподобалось.
Тому не довго думаючи він вчиняє так, як вважав правильним, або, як йому заманулося. Луї Берковіц таки відкриває свій заклад на авеню Мон-Рояль. Але пропрацював він не довго, поліція досить швидко його закрила у зв’язку з відсутністю охорони. Луї Берковіц спробував щастя вдруге, але безрезультатно. Поліція була на чеку.
До того ж Луї почув, що через цю образу Гаррі Девіс призначив ціну за його голову, бажаючи його вбити. Стурбований цією новиною, він пішов на Стенлі-стріт, 1244, щоби порозумітися з «королем азартних ігор» щодо цих чуток. Згідно з його версією для слідства та для журналістів, між двома чоловіками виникла запекла дискусія, і Девіс спробував витягти зброю. Берковіц, нібито, розігнувся, підскочив до нього і двічі вдарив, перш ніж втекти.
Після цього Гаррі Девіс був доставлений у лікарню, де він помер від отриманих травм. Луї Берковіц після кількох годин страждань, таки вирішує, що краще звернутися до поліції, але не раніше, ніж зізнатися в злочині журналісту Теду Маккорміку з Montreal Herald. У підсумку вся історія стає відомою загалу.
Вирок суду
Пославшись на самозахист, Луїса Берковіца було визнано винним у ненавмисному вбивстві та засуджено до довічного ув’язнення. Але в 1958 році він був звільнений із в’язниці й поїхав жити в Мексику, де провів решту своїх днів. Приблизно в 1950 році Монреаль став третім за значенням містом для ігор і ставок у Північній Америці після Лас-Вегаса та Нью-Йорка. У той час кількість будинків, присвячених цій незаконній діяльності в мегаполісі сягнула 250. Більшість із них були розташовані в центрі міста, навколо вулиці Сент-Катрін, із центром на Червоних ліхтарях і ще далі на захід, навколо вулиць Піл, Стенлі та Меткалф.
Однак гральні будинки більш розосереджені по місту, ніж публічні, вони були в кожному мікрорайоні, що дозволяло власникам зв’язуватися зі своїми клієнтами, де б вони не були: на роботі, поблизу заводів чи навіть у житлових районах. Пізніше з’явились пропозиції легалізувати гральний бізнес, створення муніципальну або провінційну лотереї, яка дала б змогу поповнювати муніципальну скарбницю. Але це вже зовсім інша історія.