9 вересня 1939 року Канада оголосила війну Німеччині, виступивши на боці Франції та Англії, які зробили це ще 1 вересня. Але в країні багато хто не підтримував політику уряду. Молодь сприймала Канаду як принципово північноамериканську націю, яка, не мала жодних реальних причин брати активну участь у конфлікті, що відбувався далеко від її кордонів. Про те, як змінювалось ставлення студентів Монреальського університету до Другої світової війни та як відбувалась мобілізація молодих людей читайте тут на montrealyes. 

Молодь проти війни

Отже, на початку Другої світової війни студенти Монреальського університету були категорично проти будь-якої спроби змусити франкоканадців воювати за межами Канади.

11 лютого 1942 року студентська спільнота вишу приєдналася до великої демонстрації проти призову, організованої Лігою захисту Канади під головуванням недавнього випускника закладу, чоловіка, на ім’я Жан Драпо. Попри те, що ці зусилля були марними, оскільки федеральний уряд запровадив призов на військову службу, їхнє існування є чудовим прикладом протидії студентів університету інтенсифікації канадських військових зусиль у перші роки конфлікту.

Однак після референдуму щодо призову в армію який відбувся в 1942 році, студентство Монреальського університету поступово відмовилися від своєї позиції й продемонструвало, починаючи з 1943 року, неабияке розуміння проблем, які підняла війна в Європі, а також певну прихильність “до певної риторики свободи та демократії, пов’язаної з конфліктом”.

Обов’язковий військовий вишкіл

Студенти Монреальського університету не мали іншого вибору, окрім того, як активно сприяти участі Канади у війні, незалежно від того, були вони проти чи прихильно ставилися до цього з початку. Зокрема, уряд і університетська влада мобілізували дорослих студентів чоловічої статі шляхом введення обов’язкового військового вишколу. Ця норма була запроваджена після набрання чинності Закону про мобілізацію національних ресурсів у 1940 році. Навчальна програма змусила канадських студентів пройти 110 годин військового вишколу протягом навчального року, а також два тижні військових інструктажів у літньому тренувальному таборі, яким керували представники канадської армії. Метою такої ініціативи було вилучення студентів університетів із програми військової мобілізації, яка застосовувалася до решти чоловічого населення Канади. Керівництво вишів та уряд вважали за краще, щоб студенти завершували військовий вишкіл разом із навчанням, щоб уникнути колапсу канадської університетської освіти. 

Відповідно, кожен, хто виступав проти цього заходу, ризикував бути призовним і, як наслідок, виключеним з університету. Цей ультиматум, набув нового значення після плебісциту 1942 року, коли уряд виборов собі право відправляти канадських призовників за межі країни. Іншими словами, студенти Монреальського університету з 1940 року опинилися перед обов’язком поєднувати навчання в університеті з військовим вишколом.

Корпус підготовки офіцерів

На місцях більшу частину військового навчання студентів забезпечував Канадський корпус підготовки офіцерів Монреальського університету. Його створили у 1913 році. Головною метою корпусу було надати зацікавленим студентам можливість пройти офіцерську підготовку під час навчання. Спочатку ця організація складалася з волонтерів, але після запровадження обов’язкової військової підготовки ця організація швидко зросла. Під час зимової сесії 1940 року корпус підготовки офіцерів Монреальського університету налічував у своїх лавах лише 425 новобранців, а вже на наступній сесії перевищив поріг у тисячу членів.