Влітку 1942 року німецькі підводні човни панували в Атлантичному океані. Вони переслідували конвої союзників, які намагалися постачати допомогу в Європу, яка воювала. Стратегічне значення порту Галіфакс, наочно пояснює присутність нацистських підводних апаратів біля узбережжя Канади. Їхні численні вторгнення у води затоки та річки Святого Лаврентія, що відбувалися з травня 1942 року, призвели до битви, яку історики назвуть “битвою на річці Святого Лаврентія”. Про один з епізодів цієї битви читайте на montrealyes.com.

Висадка шпигуна

Торговельні кораблі, що подорожували Атлантикою, знали про ризик, який становила присутність німецьких підводних човнів. Попри вжиті запобіжні заходи, вони нападали зненацька. Підводні удари німців майже завжди були смертоносні, знищили щонайменше два десятки кораблів, більшість з яких біля узбережжя Гаспе. За оцінками, загинули близько 400 людей. Але підводний човен U-518 прийшов сюди не для цього.  

У ніч на 9 листопада 1942 року німецький підводний човен непомітно підійшов до бухти Шалер. Нишком підійнявся на поверхню. Як виявилось він висадив пасажира. Члени екіпажу надули гумовий човен, допливли до берега Гаспе та висадили шпигуна. Це був Вернер фон Яновський, який з’явився на канадському узбережжі за кілька кілометрів від Нью-Карлайла.

Яновський був офіцером розвідувальної служби німецьких збройних сил. Його місія полягала в тому, щоб добратись до Монреалю й зв’язатися з прихильником нацистів, а саме Адрієном Аркандом, що мав прізвисько “Канадський фюрер”.

Від початку Другої світової війни цей канадський фюрер без вагань пророкував, що фашисти незабаром візьмуть владу. 

Рано вранці, висадившись на берег, Вернер фон Яновський взяв курс до села Нью-Карлайл. Німецький шпигун хотів освіжитися, перепочити, а потім, сівши на поїзд відправитись до Монреаля. О 6:30 ранку він нарешті постає перед дверима сільського готелю. 

Пильні працівники готелю

Яновський знімає кімнату під вигаданим ім’ям Вільям Брентон. Служитель, який зустрів його, помітив, що він нервується і неймовірно смердить. Працівники готелю запідозрили щось не чисте. Сумніви персоналу закладу підтвердилися, коли допитливий мандрівник, зупинившись на кілька годин у готелі, знову зібрав валізи, оплатив рахунок і пішов із закладу в напрямку вокзалу. Зайшовши в його кімнату, після виїзду постояльця, місцеві відчули різкий запах дизельного пального. Для містера Аннета, власника готелю, стало очевидно: таємничий мандрівник приїхав до Нью-Карлайла не на автобусі, а на борту корабля.

Один із синів містера Аннета вирішує непомітно продовжити розслідування та “приєднується” до шпигуна на станції. Він сповіщає поліцію провінції Квебек. 

Арешт диверсанта

Поліціянт Альфонс Дюшено сприймає заяву хлопця серйозно і ледь встигає сісти у вагон, коли поїзд Яновського від’їжджає зі станції. Офіцер Дюшено перевіряє особу підозрілого мандрівника. Останній говорить, що його звуть Вільям Брентон і що він простий продавець радіо з Торонто. Яновський якнайкраще намагається зіграти свою роль, але коли поліціянт погрожує обшукати його валізи, Яновський не витримує й здається, зізнавшись, що працює на німецьку розвідку.

Деякий час Яновський був ув’язнений у Нью-Карлайлі,  пізніше його перевели до Монреаля, де канадська влада його допитала. Зрештою Вернера фон Яновського відправляють до Англії, щоб допомогти британській секретній службі.

І лише після закінчення війни жителі Монреалю дізналися про цю неймовірну історію, про викритого, завдяки пильності працівників готелю, шпигуна. Крім того, лише після завершення війни стало відомо, що Яновський співпрацював з англійською контррозвідкою й сприяв арешту не одного німецького шпигуна.