Попри те, що Монреаль був заснований ще в 1642 році, він став муніципалітетом лише через майже 200 років, в 1833. Перше засідання ради 5 червня того ж року відбулося в будівлі суду на вулиці Notre-Dame Ouest поруч із в’язницею. З 1840 до 1844 року сесії проходили в будинку на цій вулиці, між вулицями Saint-François-Xavier та Saint-Jean. Наступного та аж до 1852 року Рада засідала на сході міста в будинку акведука Хейс на Notre-Dame Ouest біля вулиці Bonsecours.
На другому поверсі цієї будівлі був величезний резервуар для води, який одного вечора тріснув, якраз під час засідання, затопивши кімнату ради. Обранці мало не потонули. У 1852 році адміністрація Монреаля переїхала на другий поверх ринку Бонсекур. Відтак будівництво ратуші назрівало. Більш детально про все те, що із цим пов’язано читайте далі на montrealyes.com.
Притулок для місцевих депутатів
А розпочалося все з того, що 29 червня 1867 року, за два дні до вступу в силу Канадської конфедерації, Монреаль придбав землю від уряду Об’єднаної Канади. Це місце, відоме як «Урядовий сад», розташоване в східній частині вулиці Notre-Dame Ouest, поруч із будівлею суду, яку, своєю чергою завершили будувати в 1857 році. Цю височину було обрано з міркувань престижу. Адже за задумом міську ратушу мали бачити, навіть із нових забудов навколо вулиці Sherbrooke.
До слова, уряд продав цю землю за умови, що ратуша буде побудована на цій ділянці до 1872 року. Коли термін минув, Рада попросила продовження, яке їй було надано. А ще через два роки в 1874, будівництво, нарешті, почалося. Архітекторами, які взялись виконати проєкт були Анрі-Моріс Перро та Олександр C. Хатчинсон. Безпосередньо будівництво взялась виконувати фірма Laberge et fils.
До слова рішення про початок будівництва було прийняти за каденції Вільяма Воркмена, який на той час займав пост міського голови Монреаля. Тоді було вирішено, що потрібна елегантна і велика будівля, яка б служила місцем здійснення муніципальної влади, а також стала штаб-квартирою і нервовим центром для адміністрації.
Відтак роботи розпочалися. Згідно з планами архітекторів Анрі-Моріса Перро та Олександра Хатчинсона ратушу будували з 1872 до 1878 року. Урочисто відкрив її вже інший міський голова, тоді це був Жан-Луї Бодрі, якому випала честь першим зайняти громадське крісло, або, як його тут називали — трон. На жаль, але сучасники не можуть помилуватись першою ратушею, її велич залишилася лише в пам’яті, оскільки в ніч із 3 на 4 березня 1922 року приміщення охопила страшна пожежа. Вогонь був настільки потужний, що після натиску полум’я встояли лише зовнішні фасади.
Руйнівна пожежа
Тодішній мер, Медерик Мартін, який, навіть наважився зайти всередину вщент вигорілої під час пожежі будівлі, щоб врятувати офісний комір і кілька особистих паперів, негайно вжив заходів для отримання коштів, необхідних для відбудови будівлі. Попри те, що Квебек не хотів спустошувати гаманець уряду Об’єднаної Канади, Мартіну все ж вдалося отримати дозвіл на позику в розмірі 1,5 мільйона доларів, що дозволило, буквально, негайно почати відновлення та реконструкцію нової ратуші.
Архітектором нового проєкту спочатку став Луї Парант, потім Л. Д. Лафреньєр, який перебував під наглядом консультативної комісії архітекторів на чолі із Ж.-О. Маршаном. Саме останній пропонує замінити верхню частину центрального павільйону на більш струнку дзвіницю. Луї Парант волів застосувати при виконанні робіт початкові плани, але дещо їх видозмінив. Так Парант зменшив розмір центральної зали та додав четвертий поверх. Фундаментальні роботи з відновлення розпочалися в 1923 році. По суті, можна впевнено говорити, що тоді з’явилась та будівля, яку всі знають і бачать сьогодні.
Відтак, відбудована будівля була урочисто відкрита 15 лютого 1926 року. Зробив це новий міський голова Монреалю — Шарль Дюкетт. Інтер’єр нової ратуші був надзвичайно розкішним. Газета La Presse навіть написала, що це не ратуша, а муніципальний палац, настільки вона була розкішною та імпозантною. Описуючи інтер’єр, насамперед слід згадати про вестибюль та почесну залу, в оздоблені яких були застосовувані три різні види мармуру й для освітлення використали чудові бронзові факели.
Відбудова ратуші та реставрація
Почесна зала вирізняється своїми значними розмірами, а також мармуровою підлогою різноманітних відтінків, яка завдяки своєму дизайну нагадує перський килим. Галереї, теж виконані з мармуру, дозволяють відвідувачам милуватися зверху підлогою і позолоченими бронзовими пілястрами, які додають блиску цьому й без того винятковому приміщенню.
Через кілька років, в 1932 році, будівлю було розширено ззаду в напрямку Марсового поля. Архітектор Сімеон Брейс відповідав за ці роботи, які були завершені в 1934 році. Ще одне оновлення будівлі ратуші відбулося наприкінці XX століття. Основні роботи з реставрації та вдосконалення розпочалися в 1990 році. Більшу частину реставраційних робіт провели між 1990 і 1992 роками, щоб відзначити 350-ту річницю заснування Монреаля.
Ці заходи включали додавання різьблених кам’яних елементів до мансардного поверху в задній частині. У 2000 році було встановлено нове архітектурне освітлення в рамках Плану освітлення старого Монреаля. На останок були відреставровані мідні дахи, карнизи та орнаменти — з 2008 до 2010 років.
Нині монреальська ратуша це монументальна будівля розташована в самому центрі традиційного адміністративного району Монреаля, на вершині природного «лежачого поліціянта» на вулиці Notre-Dame Ouest. Основна частина будівлі та тераса прибудови виходять на Марсове поле. Завдяки такому розташуванню фасади будівлі з монреальського сірого каменю (вапняку), мідні дахи й дзвіницю видно здалеку, попри відсутність будь-якої реальної перспективи на головному фасаді. Будівля має підвальний поверх, три основні поверхи, включаючи піднятий цокольний і мансардний поверхи, увінчаний високими ламаними дахами й дзвіницею.
Монументальна будівля
Головний фасад має симетричну композицію з п’яти вертикальних секцій, що складаються із центрального двору та кутових павільйонів. Ці членування врівноважують горизонтальні розділення, створені різними типами поверхів. Високий дах, димарі та кампаніла підкреслюють висоту та монументальність цілого. Композиція та архітектурна лексика належать до класичної традиції, а точніше до французької традиції.
Це одразу підтверджується високими ламаними дахами в мансардному стилі й, більш стримано, окремими елементами, такими, як численні сегментні прорізи. Широке використання парних колон і пілястр у накладених ордерах двох головних поверхів також нагадує венеціанський ренесанс.
Дзвіниця і годинник традиційно підкреслюють громадську функцію ратуші. Окрім дерев’яного годинника з гербом міста, над дверима ратуші розмістили ще один герб та написи «Hôtel de ville» і «City Hall». У той час, як центральний виступ підкреслює монументальний характер будівлі, балкон дозволяє контактувати з натовпом — генерал де Голль вигукнув із нього «Vive le Québec libre» у 1967 році. Важливість муніципальної адміністративної функції видно із самого початку будівництва, у великих розмірах будівлі та кількості вікон. Це була перша велика офісна будівля в Монреалі.
Джерела: