Парк «Жан-Драпо», розташований за кілька хвилин від центру Монреаля, охоплює два острови на річці Святого Лаврентія. Названий він так на честь мера який майже 30 років займав цю посаду, який приймав такі історичні заходи, як Expo-67 і Літні Олімпійські ігри 1976 року, і продовжував вітати будь-які міжнародні події в Монреалі. Він пропонував облаштувати численні зручності та місця для відпочинку, такі, як амфітеатр просто неба, станцію метро, Biosphère, громадський пляж, три відкриті басейни з підігрівом, парк розваг La Ronde, два музеї, Le Casino de Montréal тощо. Усе це були ідеї Жана Драпо. Так само, як і ця зелена оаза, яка є притулком для спортсменів, для відпочивальників на природі, з 25-кілометровою мережею багатопрофільних стежок, які петляють мальовничим ландшафтом, усіяним цінними творами мистецтва та краєвидами міського пейзажу Монреаля. Але розповідь нині не про цей парк, а про того, чиїм іменем він названий, про одного з найулюбленіших та найповажніших міських голів Монреаля Жана Драпо читайте на montrealyes.com.
Ранні роки та навчання
Довголіття Жана Драпо, як політика було таким, що протягом 29 років, які він був мером Монреаля, сім канадських прем’єр-міністрів і дев’ять прем’єр-міністрів Квебеку обіймали свої посади. Він подарував Монреалю його найбільшу частину міської транспортної інфраструктури, метро Монреаля, і два його найкращі моменти: Всесвітню виставку 1967 року, присвячену сторіччю Канади, яка зібрала 50 мільйонів відвідувачів, і літні Олімпійські ігри 1976 року. Однак саме за каденції Драпо відбувався занепадом Монреаля, як ділової столиці та найбільшого міста Канади.
Жан Драпо народився 18 лютого 1916 року у Монреалі. Єдиний син Жозефа-Наполеона Драпо, страхового агента й Берти Мартіно, оперної співачки, Жан здобув ступінь із соціальних наук, економіки та політології в 1937 році в Університеті Монреаля. У 1941 році він закінчив цей же університет зі ступенем права, а в 1943 році був прийнятий до Монреальської колегії адвокатів.
Протеже священника націоналіста та історика Лайонеля Ґроула, він захищав власну віру в католицький, консервативний Квебек, як націоналістичний кандидат на Проміжних федеральних виборах 1942 року та провінційних виборах 1944 року. Він програв, як на перших, так і на других, але його репутація зросла, коли він приєднався до активістів свого покоління, щоб захистити католицький союз під час жорстокого страйку в Азбестосі, що у Квебеці в 1949 році.
Активно захоплюючись політикою, він став спеціалістом у кримінальному, корпоративному та господарському праві. У 1950 році він діяв спільно з Pacifique Plante, як державний обвинувач у судовому розслідуванні поліції Монреаля. Робота цієї комісії під головуванням судді Франсуа Карона тривала з вересня 1950 року до квітня 1953 року.
Розслідування привернуло активну увагу преси, а відтак отримало активне висвітлення в ЗМІ та допомогло позиціювати Драпо, як популярну та шановану фігуру. 8 жовтня 1954 року, коли суддя Карон подав звіт, Драпо оголосив, що балотуватиметься на посаду мера Монреаля. Нічого дивного в тому не було, адже ставши дуже популярним завдяки цьому розслідуванню, Драпо був уперше обраний мером Монреаля в 1954 році, у віці 38 років.
Досягнення Жана Драпо
Зазнавши поразки в 1957 році, він заснував Громадянську партію Монреаля у вересні 1960. У жовтні того ж року він знову виграв вибори мера, та був переобраний на виборах 1962 і 1966 років. 9 лютого 1970 року Жан Драпо став президентом ради новоствореної міської громади Монреаля. Потім він був переобраний у 1974, 1978 та 1982 роках, відтак він покинув мерію Монреаля в 1986 році.
Кілька подій знаменують його правління: розширення території Монреаля шляхом анексії Рів’єр-де-Прері, села Сарагвай, Віль-Сен-Мішель і Пуант-о-Трембл. Це дало Монреалю чудові інфраструктурні зручності, включаючи Place des Arts і будівництво метрополітену. До того ж відтепер мегаполіс зайняв своє достойне, виняткове місце на міжнародній арені — завдяки Всесвітній виставці 1967 року, Літнім Олімпійським іграм 1976 року та Floralies 1980 року.
Стосовно Всесвітньої виставки, то напередодні офіційного представлення Expo-67, один із французьких журналістів описав мера Монреаля Жана Драпо, як чаклуна-будівельника, невтомного ремісника та пропагандиста Expo. Під час проєкту Драпо проявив неабияку сміливість, це факт. Але ж мер не був новачком. Він уже неодноразово доводив свою мужність на різних об’єктах. До прикладу, у будівництві Place-des-Arts, чи метро Монреаля, відповідно, в 1961 і 1962 роках.
Грандіозні проєкти Монреаля
Після Expo-67 Драпо продовжував рухатися вперед. Завдяки його ініціативам Монреаль прийняв бейсбольну команду вищої ліги, Montréal Expos у 1969 році, Олімпійські ігри в 1976 році та Floralies у 1980 році. Ніхто не носив мантію мера Монреаля так довго, як Драпо, приблизно 29 років, і, мабуть, ніхто не плекав більших амбіцій щодо Монреаля, ніж він.
Але почав він не із цього. Почав Драпо з повільної трансформації Монреаля з річкового портового міста, сумно відомого своїми публічними будинками та нічним життям, ще під час першої трирічної каденції. Якщо розмірковувати, чому Драпо програв другі свої вибори мера, то можна прийти висновку, що справедливо відчуваючи, що він мав більші амбіції, прем’єр-міністр Квебеку Моріс Дюплессі підтримав Сарто Фурньє. Це був лідер конкурентної партії «Об’єднання Великого Монреаля», який розгромив очолювану Драпо Лігу громадянських дій під час голосування 1957 року.
Після трьох років роздумів Драпо позбувся багатьох своїх старих союзників, у тому числі П’єра Демаре, і створив приватний політичний клуб. Обіцявши Монреалю метро та чистий уряд, Драпо виграв вибори 1960 року в той самий час, коли весь Квебек розпочав Тиху революцію. Добре знаючи, що Торонто тоді випереджав Монреаль, як метрополія, Драпо заявив, що, хоч Торонто і стане Міланом, Монреаль завжди буде Римом.
Друга каденція Драпо
Вдруге ставши мером Жан Драпо дотримався обіцянки — у Монреалі з’явився метрополітен. Більш того була створена унікальна дорожня система. Його вагони їздили на гумових шинах замість традиційних сталевих коліс на рейках, а його станції були прикрашені вітражами та мозаїкою. Монреальське метро відкрилося 14 жовтня 1966 року, якраз вчасно до виставки Expo-67 і святкування сторіччя Канади.
Однак, якщо Драпо, хоч і реформував виборчу систему та модернізував поліційний департамент, але він проігнорував або обійшов, такі нагальні питання, як державне житло, містобудування та контроль забруднення. У 1987 році Монреаль усе ще скидав неочищені стічні води в річку Святого Лаврентія, майже так само, як це було під час заснування міста в 1642 році.
Драпо мав смак до сенсацій. У 1969 році його трудові відносини погіршилися настільки, що всі поліційні з 3780 осіб, крім 47, оголосили про страйк. Для придушення мародерства та вуличних націоналістичних заворушень була викликана армія. Проте того ж року він одноосібно привів Монреаль, в особі Montreal Expos до бейсбольної команди вищої ліги. Більше популярних цирків, сказали виборці.
Жоден мер не керував Монреалем так довго, як він, 29 років, і не досяг такої слави на національній та міжнародній арені.
Джерела: