Монреаль, жваве та мультикультурне місто, розташоване в самому серці провінції Квебек. За минулі роки й навіть століття різні райони міста виховали безліч політиків, кожен із яких залишив свій слід у історії міста. Одним із таких був Камільєн Уда – страховий агент, банкір, мер Монреаля, лідер Консервативної партії Квебеку та член Палати громад Канади. Попри грандіозні успіхи в галузі політики, його життя було дуже трагічним. Далі на montrealyes.
Раннє життя та освіта
Камільєн Уда народився у 1889 році і виріс у Монреалі. Усе життя Уда жив у робочому районі Монреалю під назвою Сент-Анн. Трагедія його життя, долі та сім’ї полягає в тому, що він був єдиною дитиною, яка вижила, в родині з десяти дітей. Решта дітей померли так і не доживши навіть до дворічного віку.
Його батько був звичайним робітником. Він працював майстром на борошномельному заводі Монреаля. Але коли Уді було 9 років, його батько важко захворів на туберкульоз і помер. Його матері довелося знайти роботу, щоб прогодувати їх із сином. З того часу вона працювала швачкою на текстильній фабриці.
Дитинства в Уди практично не було. Після закінчення школи він одразу пішов працювати посилальним до місцевої м’ясної крамниці. Але все ж таки через час він вирішив здобути освіту в коледжі “LaSalle”. Під час навчання він виявляв дуже високі знання. Крім того, у коледжі Уда виявив себе як творча особистість.
Після отримання диплома він подався працювати в банк Монреаля. Але на цьому низка трагічних подій не закінчилася. Коли Уді було 16 років, він одружився зі своєю коханою Берте-Андре. У пари навіть встигло з’явитися на світ дві дочки. Але коли на початку 20 століття почався розпал іспанського грипу, його дружина захворіла і померла, залишивши його одного з двома дочками. Через кілька років Уда одружився вдруге, з Жоржеттою Фалард, яка і привела його в політику.
Політичний шлях
Протягом кількох років, особливо під впливом дружини Жоржетти, Уда зацікавився Консервативною партією Квебеку. Політичний шлях Уди розпочався з його участі у громадських організаціях на найнижчому рівні. Визнаючи силу колективних дій, Уда брав активну участь у різних кампаніях щодо покращення якості життя в місті. Цей досвід дозволив йому зв’язатися з жителями Монреаля з різних верств суспільства та отримати цінну інформацію про їхні проблеми та прагнення.
Незабаром Уда було обрано депутатом парламенту від Монреаля-Сент-Марі. Його неймовірно яскравий ораторський стиль та вплив на натовп зробили його легендою. У свої 33 роки Уда став наймолодшим депутатом у зборах. Його обрання стало важливою віхою політичної історії Монреаля.
Зрештою, його політична діяльність привела його на вибори мера Монреаля 1928 року. Він переміг на них і обіймав цю високу посаду довгі 18 років, зокрема:
- у період з 1928 року по 1932 рік;
- у період з 1934 року по 1936 рік;
- у період з 1938 року по 1940 рік;
- у період з 1944 року по 1954 рік.
Що зробив Уда для Монреаля?
Під час свого перебування на посаді мера, Уда відстоював численні політичні ініціативи, спрямовані на вирішення нагальних проблем того часу. Визнаючи необхідність поліпшення заходів охорони здоров’я, Уда виступав за покращення систем санітарії, доступ до чистої води та створення державних лікарень та клінік. Він також зосередився на міському плануванні, прагнучи створити зелені насадження та запровадити правила зонування, в яких пріоритет віддавався громадській охороні здоров’я та екологічній стійкості.
Прихильність до Уди освіти проявилася в його зусиллях з розширення освітніх можливостей для молоді Монреаля. Він очолив ініціативи щодо збільшення фінансування шкіл, покращення стандартів навчальних програм та просування програм навчання дорослих. Уда твердо вірив, що освіта є ключем до соціальної мобільності та більш справедливого суспільства.
Концтабір
У житті Уди була закономірність – щойно все налагоджувалося, траплялася якась страшна подія. Одна з таких сталася у 1940 році. Уда виступав проти політики Кінга та його розпорядження від 1940 про обов’язкову реєстрацію всіх працездатних канадців для призову на військову службу. Він дуже гостро висловлювався з цього приводу і говорив, що не підпорядковуватиметься цьому закону, а також закликав до цього жителів Монреалю та інших міст.
Зрештою його опозиція призвела до того, що одного дня 1940 року у мерії на нього чекала поліція. Його заарештували, ув’язнили без суду і вночі таємно відвезли до концтабору. Там його намагалися зламати психологічно. Замість імені йому дали номер – “694”, йому не можна було ні з ким розмовляти у таборі, заборонявся зв’язок із сім’єю та адвокатами. А його головною роботою в таборі було рубати дрова. Так тривало до 1944 року. Саме тоді він був звільнений і міг повернутися до Монреалю. Коли він зійшов з поїзда, натовп із кількох десятків тисяч людей, у тому числі його кілька друзів радісно зустрічали його. Мирний і гідний опір Уди репресіям у воєнні роки здобув йому громадську повагу та зробили його справжньою живою легендою.
Після повернення з концтабору він зайняв свій останній термін на посаді мера Монреаля – у період з 1944 року по 1954 рік. Після відставки він продовжував активно займатися як муніципальною, такі федеральною політикою, доки не помер у 1958 році